Становлення і розвиток композиторського мистецтва на Буковині

Становлення і розвиток композиторського мистецтва на Буковині

ВСТУП
Буковинська земля завжди була щедра талантами. Вона дала світовій культурі багато видатних імен у галузях літератури, музики, образотворчого, театрального мистецтва. Варто лише згадати митців, які стали окрасою української національної культури – Юрія Федьковича, Ольгу Кобилянську, Сидора Воробкевича, Євсебія Мандичевського, братів Ореста і Дениса Руснаків, Філомену Лопатинську, Лідію Липковську. Вихідцями з Буковини також були видатні представники інших національних культур – румунської, польської, єврейської. Серед них варто назвати Кароля Мікулі, Міхая Емінеску, Чіпріана Порумбеску, Сіді Таль, Романа Влада та багатьох інших.
Незважаючи на те, що від середини XIV століття північна частина Буковини майже сім століть перебувала у складі різних держав – Молдавії, Туреччини, Австро-Угорщини, Румунії, культура її розвивалася на багатій єдиній основі культури Київської Русі, Галицько-Волинської держави. У важких умовах постійної дискримінації складно було розвивати українську музичну культуру. Однак попри всілякі перешкоди й переслідування українці зберігали свої народні традиції, обряди, що з давніх-давен побутували на Буковині й передавались з уст в уста, з покоління в покоління в різноманітних жанрах пісенної творчості, що мала глибокі національні коріння.
Сьогодні існує різноманітна наукова література, численні праці багатьох фахівців, що так чи інакше пов’язані з аналізом проблем дослідження мистецьких надбань окремих етнокультурних регіонів України. Наукове обґрунтування основних сутнісних моментів становлення і розвитку української музичної культури і освіти на Буковині та вивчення особливостей її функціонування в сучасних умовах належить вважати особливо актуальним напрямком досліджень в музикознавчій та педагогічній науці, як тієї бази, яка має бути створена для успішної реалізації передових стратегій культурного та освітнього розвитку України.
Особливої актуальності нині набуває проблема використання творчих здобутків буковинських митців, зокрема самодіяльних та професійних композиторів Буковини, у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів та закладів позашкільної освіти, а також у практиці професійної підготовки майбутніх учителів музики та музичного мистецтва у вищих навчальних закладах різного рівня акредитації. Це цілком закономірно, тому що пісенна, вокально-хорова та музично-інструментальна композиторська спадщина буковинських митців у своїх кращих зразках має високу художньо-естетичну, дидактичну та виховну цінність.
Багато творів місцевих авторів стали популярними далеко за межами Буковини. Такі пісні як "Марічка", "Пісня з полонини" С.Сабадаша, "Червона рута", "Водограй" В.Івасюка, "Черемшина" В.Михайлюка у свій час облетіли світ і стали класикою естрадного жанру. Але композитори Буковини не обмежуються лише пісенним жанром, а розширюють свій творчий діапазон, урізноманітнюють тематику своїх творів. Вони пишуть розгорнуті хорові твори, інструментальну музику від камерних ансамблів до симфонічних творів (рапсодії, фантазії тощо), вокально-хореографічні картини, композиції, обрядові сцени, кантати, музику до вистав тощо. Їхні твори виконуються професійними і аматорськими художніми колективами – як у масштабах Чернівецької області, так і далеко поза її межами.


1.1. Становлення і розвиток композиторського мистецтва на Буковині

Ще на початку ХІХ століття Чернівці були глухим провінційним містечком. Правителі австрійської "клаптикової імперії" Габсбургів на той період недостатньо дбали про розвиток культури буковинського краю. Влада не цікавилась мистецтвом корінних національностей (хоча і не гальмувала штучно їх культурний розвиток). Ні в Чернівцях, ні тим більше в інших буковинських містах не існувало тоді ні мистецьких колективів, ні відповідних приміщень, де могли б виступати заїжджі митці. Отже, навіть маєтні меломани і ті змушені були задовольнятися так званим домашнім музикуванням.
Народні пісні серед українського й молдавського населення, що проживало на Буковині, поширювали мандрівні музики, співаки, так звані "лаутари-кобзарі", які мандрували по весіллях, ярмарках, з двору в двір, співали народних пісень і часто самі були їх творцями. Саме народна музика, яка побутувала на теренах сучасних Чернівців та всього буковинського краю, стала згодом відправною точкою у становленні професійного музичного мистецтва на Буковині, і, зокрема, у Чернівцях.
З плином часу музичний фольклор Буковини зазнавав певних впливів з боку інших національностей. Із заселенням в часи Австрійської імперії майже пустинної місцевості Чернівців колоніями німців, угорців, словаків, поляків у місті почали звучати мова і музика і цих етносів.
Боротьба буковинців проти соціального і національного гніту, їх мрії, сподівання знайшли яскраве відображення в народних піснях, зокрема про Олексу Довбуша і Лук’яна Кобилицю. Щоб зберегти для майбутніх поколінь кращі зразки народної творчості, що існували в усній формі, треба було серйозно зайнятися збиранням і записами пісенного фольклору. Це потребувало подвижницької праці ентузіастів і знавців цієї справи.
Першим, хто по-справжньому прилучився до неї, був Юрій Федькович (1834-1888 рр.), який не лише записував, а й сам складав пісні. На жаль, не всі вони побачили світ. Вийшли тільки "Буковинські пісні з голосами" – нариси про народну творчість з текстами пісень і нотами до них ("Нива", 1864-1865 рр.), власні твори поета "Співаник для господарських діточок" (Відень, 1869 р.).
Фольклористичною діяльністю займалась буковинська письменниця Євгенія Ярошинська (1868-1904 рр.), яка зібрала 400 пісень, за що Російське географічне товариство нагородило її срібною медаллю й дипломом. Народнопоетичні твори з Буковини поповнили велику збірку Я.Головацького "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" (Москва, 1878 р.). Найбільш повним вважається "Сборник песен буковинского народа", який склав А.Лоначевський із записів буковинського фольклориста й етнографа Г.Купчанка. Видано працю в Києві 1875 р. Окремі народні мелодії Буковини вміщено також у збірнику П.Бажанського "Русько-народні галицькі мелодії (1906-1912 рр.)". На той час записами музичного фольклору займались такі збирачі народної творчості, як Іполіт Омельський, Василь Яремчук, Іван Данилевич, Ілля Семака, Василь Бойчук, Михайло Андрійчук та інші [18, c.41].
З великою шаною і любов’ю ставився до народної пісні чернівчанин Сидір Воробкевич (1836-1903 рр.). Народну пісню він називав "талісманом, що відкриває таємниці минулого", і закликав уважно вивчати її, бо це історія народу [36, c.113-117].
Отже, фольклористична діяльність українських митців Буковини сприяла подальшому розвитку українського музичного мистецтва (зокрема – становленню композиторського мистецтва), яке вже базувалось на науковій основі і засвідчувало приналежність буковинців до української нації, а значить – до української культури.
У той час, коли на Галичині вже в 1830-х – 1840-х рр. з’являлися паростки професіонального музикування у зв’язку з появою таких митців, як М.Вербицький та І.Лаврівський і діяльністю "Перемишлянської школи", українська музична культура на Буковині першої половини ХІХ ст. існувала на рівні домашнього побутового музикування [18, 51].
З музичних інструментів у домашньому музикуванні найбільш поширеною була гітара, під акомпанемент якої співали пісні або виконували нескладні музичні п’єси. Що ж до фортепіано, то воно довгий час було великою рідкістю. Австрійські друковані джерела залишили таку чернівецьку "біографію" цього інструмента: в 1809 році вперше фортепіано придбала заможна родина Влаховичів, потім воно потрапило до Марії фон Бухенталь, яка пізніше подарувала його майору жандармерії Герольду. На селах цей інструмент згодом почав з’являтись в маєтках дідичів та ще в деяких попівських родинах.
У 1830 році в Чернівцях з’явився перший вчитель співу і гри на фортепіано. Це був віденський професор Грейнер, якого запросив на посаду домашнього вчителя барон Євдоксіус Гормузакі. Наймають домашніх вчителів музики й інші заможні родини. Барон Апостоло Петріно у 1836 році запрошує до себе у Вашківці Карла Кеніга з Австрії, щоб навчити його дітей музичній грамоті. Потім Кеніг потрапив у Садгору до барона Йогана Мустяци, де теж навчав домочадців гри на фортепіано. Через деякий час він став учителем музики в Чернівцях і заслужив загальне визнання за добру гру на багатьох інструментах, зокрема смичкових.
Поступово в Чернівцях зосереджується чимало професійних музикантів: серед них траплялись не лише виконавці, а й теоретики музики. До таких, наприклад, належав чех Франц Пауер. Він учився у Віденській консерваторії, змолоду грав в оркестрі, яким керував геніальний Людвіг Ван Бетховен. В той час у музичному світі Буковини добре зарекомендував себе і чернівчанин Йоган Кауфман, відомий і як художник-пейзажист на портретист. На 30-ті роки ХІХ ст. в Чернівцях припадає діяльність таких музикантів, як Кнап, Конопасек, А.Борковський та Й.Ровінський.
З точки зору участі в мистецькому житті Буковини досить цікавою є постать тодішнього (1837-1850) президента краю Карла Умлауфа. Він тривалий час і не без успіху займався перекладанням українських пісень на німецьку мову, в молоді роки дружив з видатним австрійським композитором Францем Шубертом. Одним з перших привіз на Буковину його твори і став їх активним популяризатором. У домі президента вечорами збирались з усього міста музики, співаки, виконувались твори Й.Гайдна, В.Моцарта, Л.Бетховена. подібні вечори влаштовували й деякі інші знатні городяни – любителі музики.
З концертами виступали піаністи Карл Кольберг (з творами Шопена), Леопольд Майєр, Ігнац Тедеско, скрипалі Міска Маузер, Никодим Бернацький, співачка Ла Рош. Та найглибший слід залишив Кароль Ліпінський (1790-1861), видатний польський скрипаль-віртуоз, який довгий час працював у Львові, де видав у 1833 році двотомну збірку галицьких народних мелодій для фортепіано.
Поворотним моментом і важливим стимулом для піднесення всього громадсько-політичного життя, в тому числі і музичного, стала буржуазно-демократична революція 1848 р. в Європі, яка охопила і Австро-Угорщину.
Пам’ятною подією в музичному житті того часу залишилося відвідання Чернівців у 1847 р. прославленим угорським композитором і піаністом Ференцем Лістом. До Чернівців митець прибув 22 травня 1847 р. і протягом тижня дав у залі готелю "Молдавія" два великих публічних концерти. У його виконанні прозвучали твори Ф.Шопена, Л.Бетховена, Дж.Россіні, Ф.Шуберта. Як додаток до програми композитор виконав кілька коломийок у власній обробці і на прохання публіки повторив їх двічі.
У цей же період в Чернівцях активно розпочинає свою діяльність талановитий учень Ф.Шопена, учитель видатного українського композитора Дениса Січинського – Кароль Мікулі. Він народився 22 жовтня 1821 р. у Чернівцях, помер 21 травня 1897 р. у Львові. Ще в період його навчання в Парижі Мікулі познайомився з Ференцем Лістом і листувався з ним аж до смерті композитора, спілкувався також з Ріхардом Вагнером та з іншими відомими музичними діячами.
Кароль Мікулі був видатним піаністом, виступав у багатьох містах Європи, побував, зокрема, в Києві, Львові, Бухаресті, Яссах, відвідав, до речі, і Хотин (нині Чернівецької області), що належав тоді Росії. К.Мікулі відомий і як композитор, зокрема автор салонної музики, мазурок, вальсів, полонезів. Були в нього пісні, балади та інші твори. Його пісні високо оцінила віденська преса, називаючи їх найкращими й найблагороднішими з усіх пісень німецьких композиторів.
Працюючи в Чернівцях, Мікулі часто їздив по Буковині і Молдавії, кожного літа бував у селі Шипіт (Південна Буковина) у батька румунського композитора Чіпріяна Порумбеску. К.Мікулі уважно прислухався до пісень, танців і обрядів, записував їх. Як результат, він видав у Львові збірку румунських мелодій під назвою "48 національних румунських арій (дойни, хори, пісні пастухів та інші, оброблених для фортепіано". Мікулі видав також 17 томів творів Шопена з власними коментарями, які пізніше були надруковані в Росії та США.
У 1858 р. Кароля Мікулі було запрошено до Львова, де він очолив "Музичне товариство" і викладав у консерваторії. Протягом тридцятирічної творчої праці у Львові Мікулі виступав як учитель гармонії і композиції, диригент оркестрів і хорів. Після виходу на пенсію він засновує власну зразкову музичну школу. Композитор не забував про Буковину, часто приїздив у рідні Чернівці, виступав тут. Був палким пропагандистом творів Шопена [25].
У 50-х роках XIX ст. у Чернівцях створюються австрійські музичні організації, наприклад, у 1859 р. "Gesangverein" ("Співацьке товариство"), яке згодом у 1862 р. трансформувалося у "Der Verein fün Förderung der Toncunst in der Bukowina" ("Товариство сприяння музичному мистецтву на Буковині"). У 1879 р. у Чернівцях засновано ще "Manesangverein" ("Чоловіче співацьке товариство"), а також румунське товариство "Гармонія" [17, c. 12-13].
Важливу роль у становленні і розвитку музичного мистецтва на Буковині відіграв відомий чеський композитор, диригент, скрипаль, піаніст, педагог, музичний критик і громадський діяч – Адальберт Гржімалі (30.06.1842р. м. Пльзень – 1908 р. Відень).
Закінчив Празьку консерваторію 1861 р., працював диригентом у Ґетеборзі та Празі. З 1874 р. упродовж тридцяти років очолював "Музичне товариство" у Чернівцях, яке було центром на той час усього мистецького життя Буковини, та працював у відкритій при Товаристві музичній школі, був її директором. З 1872 р. очолював чоловіче співацьке Товариство, проводив велику роботу у справі популяризації класичного мистецтва та підготовки місцевих  мистецьких талантів. З його школи вийшло чимало співаків і музикантів, один з них українець за походженням, майбутній композитор і музикант Є. Мандичевський.
А.Гржімалі написав 4 кантати, концерт для скрипки з оркестром, серенади для струнно-смичкового оркестру, інструктивні твори педагогічного характеру для гри  на віолончелі, опери "Веселий принц" (постановка у Чернівцях 1877 р), "Швандя дудак" (постановка у Чернівцях 1897 р.) та багато інших. Зарекомендував себе як композитор і як музичний критик, систематично публікуючи статті про мистецьке життя Чернівців, Буковини на сторінках преси. Саме він пророкував, що "з часом на Буковині будуть такі митці, які підніматимуть гілки музичного дерева. Для цього слід бути  з народом, розуміти його душу. Успіху досягне той хто, не вважає себе вищим за свій народ. Такими уже є  Воробкевич, Флондор і Мандичевський" [47, c. 74].
У Чернівецькому університеті також оцінили Гржімалі як музиканта, викладача і композитора. В останні роки свого життя А.Гржімалі успішно викладав музику на  філософському факультеті. Його промова з нагоди вступу на посаду була сприйнята оплесками присутніх. Він автор книги "Тридцять років музики на Буковині" (1874-1904 рр.), яка перекладена з німецької мови на українську і ввійшла до третього випуску "Музичне краєзнавство Буковини", що видана 2004 р. у Чернівцях [47,c. 52-75].
Важливу роль у мистецькому житті Буковини відіграв і видатний композитор, талановитий скрипаль, диригент, культурно-громадський діяч, один з основоположників румунської класичної музики Чіпріан Порумбеску, син відомого буковинського письменника Іраклія Порумбеску (14 жовтня 1853 р., с. Шепіт, тепер Путильського р-ну, Чернівецької обл. – 6 червня 1883р. с. Ступка, Сучавського пов., нині Румунія).
Талант до музики у шестирічного Чіпріана першим відкрив відомий буковинський композитор К.Мікулі, який невдовзі знайомить його з місцевим композитором і педагогом С.Воробкевичем для подальшого навчання, оскільки сам на той час був головою Галицького музичного товариства у м. Львові [47, c.5]. Ч.Порумбеску навчався у Чернівецькій духовній семінарії, в Чернівецькому університеті (1873-1877 рр.),  згодом – у Віденській консерваторії (1879-1881рр.). Він – один з організаторів Товариства румунських студентів на Буковині "Арбароаса" (1875-1877 рр.), керівник хору товариства "Молода Румунія".
За своє коротке життя композитор написав понад 250 творів, серед них: пісні і хори, романси і балади, церковна, камерна, інструментальна музика. У музичній спадщині митця, крім пісень на слова В.Александрі, В.Бумбака, Д.Болінтіняну, М.Куглер-Поні, численні обробки румунських народних пісень. Більшість його творів присвячено патріотичній тематиці ("Марш першого травня", "Румунський табір", "Олтар Путнянського монастиря", "Весняна пісня", "Серенада"). Оперети "Кандидат Лінта" (1877 р.) та "Місяць молодий" (1882 р.), що написані у Чернівцях (лібрето В.Александрі) отримали позитивні відгуки у німецькій та румунській пресі.
У 1879 р. композитор видав збірник "Колекція соціальних пісень для румунських студентів", куди ввійшли його власні твори, а також народні пісні: "Гімн об’єднання", "Хора", "Серце румуна", "Пісня триколора", "Драгою воєвода" та інші. Інструментальні твори "Бажання" (1879 р.), "Замріяність" (1880 р.), "Балада" для скритки і фортепіано (1888 р.), "Румунська рапсодія" для фортепіано (1882 р.) принесли композитору світове визнання [48]. Ім’я Порумбеску носить Бухарестська державна консерваторія.
У другій половині ХІХ ст. в Чернівцях розгортається концертна діяльність українських музикантів, одне за одним виникають музичні товариства, з’являються місцеві українські композитори. Зокрема, у 1869 р. в Чернівцях створюється культурно-освітнє товариство "Руська бесіда". Поряд із "Руською бесідою", вечори з декламаціями, піснями та театральними виставами давали в той час гімнастичні товариства "Согласіє" (1870 р.) та "Братній союз" (1871 р.). Особливо відзначався хор товариства українських студентів "Союз", який давав концерти в Чернівцях, наприклад, в 1885 р. концерт складався аж з 34 творів. Половина з них належала С.Воробкевичу.
У 1884 р. у Чернівцях створюється "Руське літературно-драматичне товариство", яке, крім постановок українських п’єс з народного життя, влаштовувало концерти-лекції про театр і музику. Його першим головою був С.Воробкевич. З часом мистецьке життя краю ставало все жвавішим і змістовнішим.
З найвидатніших представників плеяди композиторів Буковини того часу, на нашу думку, варто насамперед згадати Сидора Воробкевича та Євсебія Мандичевського, творчість і музично-громадська діяльність яких залишила вагомий слід у музичній культурі Буковини і Європи другої половини ХІХ століття.
Сидір Воробкевич – багатогранний талант, який поєднував у собі дар композитора, письменника, драматурга, педагога, фольклориста, диригента й громадського діяча. У той час, коли гальмувався розвиток національної культури українського народу, він стояв на сторожі рідної пісні, рідного слова.
Народився він (5 травня 1836 р. в  Чернівцях в родині чернівецького православного священика, викладача теології місцевої гімназії. Після смерті батька виховувався у свого діда Михайла та бабусі неподалік Чернівців у містечку Кіцмані, де вивчив українську мову та полюбив українську пісню. Закінчив Чернівецьку духовну семінарію. Навчався у Віденській консерваторії по класу гармонії та композиції, після закінчення якої отримав диплом викладача співу та регента хору. Після повернення на Буковину пише та викладає музику, бере активну участь у громадському житті.
Творча спадщина С.Воробкевича надзвичайно багата й різноманітна. Вражає його титанічна працелюбність, творча фантазія й плодовитість. Дивує масштабність творчого доробку митця, який нараховує понад 1000 лише літературних творів, більше ніж 600 різних за жанрами музичних композицій. Тільки для хору ним написано 400, серед яких 250 на власні тексти (які він писав під псевдонімом Данило Млака). Заслуговує на увагу величезний пласт духовної музики композитора. Йому належать 8 надрукованих літургій, близько 40 складених разом із волоськими, як він писав, а також безліч псалмів, окремі молитви "Херувимські", "Отче наш", "Святий Боже", "Многая літа" та інші.
С.Воробкевич – автор 26 музично-драматичних творів, зокрема таких як "Убога Марта", "Гнат Приблуда", музична комедія "Пан Мандатор", які й сьогодні є окрасою репертуару Чернівецького музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської. С.Воробкевич став одним із творців української оперети. Він написав лібрето й музику до оперет "Пані молода з Боснії", "Янош Іштенгазі", які мали величезний успіх на сцені театру "Руської бесіди", витіснивши низькопробні переробки західноєвропейських опереток.
Він автор музики до 14 п’єс інших драматургів, серед них – історична драма з XVI ст. "Ольга" Я.Яблонського, комедія польського драматурга А.Фреда "Новий Дон Кіхот", в тому числі "Назар Стодоля" Т.Шевченка.
Слід визнати, що С.Воробкевич був першим композитором на західноукраїнських землях, який з великим ентузіазмом прилучився до геніальної поезії Т.Г.Шевченка, написавши цілу низку творів на вірші з "Кобзаря" (наприклад,  "Думи мої", "Гомоніла Україна", "Минають дні", "Ой, чого ти почорніло" та інші), що свідчить про високу свідомість і зрілість С.Воробкевича як митця й громадянина, котрий усім серцем сприйняв Шевченківські ідеали.
Слід зазначити, що окрім композицій на поезії Т.Шевченка,  в нього є чимало хорових творів на вірші Ю.Федьковича, І.Франка, М.Шашкевича, Я.Головацького, які написані на відповідному професійному рівні й мають художню цінність. Помер С.Воробкевич 18 вересня 1903 р. Похований на Руському цвинтарі у Чернівцях.
Під безпосереднім керівництвом С.Воробкевича та на його творах виховувалось багато музикантів і діячів мистецтва. Серед них – композитор і музикознавець зі світовим ім’ям Евсебій Мандичевський, фольклорист і композитор Павло Бажанський, основоположник румунської національної музики Чіпріaн Порумбеску [36, c.113-117].
Євсебій Мандичевський (17 серпня 1857 р. на Буковині в с. Молодія, що під Чернівцями – 18 липня 1929 р. м. Шульц поблизу Відня) – вчений-теоретик, про якого лондонська газета "Times", оцінюючи його діяльність, писала в 1929 р., що в Англії у галузі музикознавства не знайти подібного імені, австрійська газета "Wiener Tageblatt" назвала Мандичевського "живою музичною енциклопедією".
Народився він  в сім’ї переселенця з Галичини Василя Мандичевського, активного учасника українського громадського життя, що тільки зароджувалось, згодом – члена управи культурно-освітнього товариства на Буковині "Руська бесіда".
В сім’ї, в родинному колі і особливо в Чернівецькій гімназії любов до музики прищеплював йому С.Воробкевич, який фактично розкрив його талант.
У 1875 р. випускника Чернівецької гімназії приймають до Віденського університету на філософський факультет. Зустріч у 1879 р. з Йоганесом Брамсом відіграла велику роль у становленні Є.Мандичевського як митця. Їх знайомство переросло у зворушливу дружбу.
У 22 роки він – хормейстер Віденської вокальної академії, а в 33 роки – професор уславленої на весь світ консерваторії при "Товаристві друзів музики", яке протягом десятиліть було одним із значних центрів музичного життя Європи.
Він автор ряду наукових досліджень про творчість композиторів-класиків Ф.Шуберта, Й.Брамса, В.Моцарта, Л.Бетховена. Мандичевський здійснив тритомне повне видання творів Й.Гайдна і уклав 26-томне видання творів Й.Брамса, яке стало величною пам’яткою незабутньому другові.
Є. Мандичевський – автор 11 українських хорів, канону на 3 голоси "І день, і ніч іде..." на слова Т.Шевченка, музики на тексти Ю.Федьковича "Кобзарська зірниця", "Марот", "Зозулька", "Наш рідний край", "Місяцю-князю", "Однако", "Вітер в гаї нагинає" та інші, які виконувались аматорськими хорами Буковини. В творчому доробку Є. Мандичевського п’єси для фортепіано, пісні, хори, вокальні ансамблі, струнний квартет, дві симфонії, дві увертюри, кантати. Тільки в ранньому віці (14-17 років) Мандичевський створив 82 композиції. Його твір "Сила гармонії" був премійований на конкурсі молодих талантів у Лейпцигу, що дало підставу клопотати перед Міністерством освіти про надання йому стипендії у Віденському університеті. Творче спілкування Є. Мандичевського з відомим маестро Й. Брамсом посилило його інтерес до класики, до традицій романтизму, слов’янського мелосу, яким захоплювався Й. Брамс. Як професор Віденської консерваторії він веде гармонію, контрапункт, історію музики, курс літератури з вокальної музики і теорію музичних інструментів. Протягом багаторічної педагогічної діяльності Є Мандичевський виховав цілу плеяду композиторів-музикознавців, педагогів, багато з яких стали зірками музичного світу Австрії, Італії, Австрії, Америки, які з повагою відгукувалися про свого вчителя.
Є. Мандичевський ніколи не забував і про рідний край. Він неодноразово приїжджав до Чернівців, де його молодший брат Костянтин був директором вищої реальної школи та університетської бібліотеки, а сестра Катерина викладала музику в дівочому ліцеї. На батьківщині композитора часто звучали його твори у концертах різних музичних товариств. Особливо подобалася чернівчанам кантата "У краю буків", яка до 1902 р. тричі виконувалася під його орудою. Вокальні твори Є. Мандичевського входили до репертуару "Буковинського Кобзаря", "Мужеського хору" та інших українських співацьких товариств, що деякий час існували в роки королівсько-румунської окупації краю. Є. Мандичевський мав винятковий авторитет у мистецьких колах багатьох країн. Його не обходили своєю увагою П. Чайковський, А. Рубінштейн, Ф. Ліст та інші видатні композитори і музиканти світу [35, 47].
Важливу роль у розвитку української музичної культури відігравали музичні товариства, які створювались наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. Це "Буковинський Боян", що був створений у 1899 р. в Чернівцях  за прикладом "Львівського Бояна" на базі Руського літературно-драматичного товариства. Він мав на меті "плекати руську (тобто українську. – Ред.) пісню, музику і штуку драматичну".
При товаристві сформувались чоловічі, жіночі й мішані хори, до програми їх концертів входили твори С.Воробкевича, М.Лисенка, М.Вербицького, А.Вахнянина, В.Матюка, Ф.Колесси. Особливий інтерес викликав концерт, влаштований "Бояном" у зв’язку з 40-річчям смерті Т.Г.Шевченка, і участь в концерті, присвяченому пам’яті С.Воробкевича, який помер того ж 1903 р. "Буковинський Боян" підтримував тісні зв’язки з сусідніми товариствами, які ще раніше виникли в західноукраїнських містах, особливо з "Львівським Бояном", з ініціативи якого в 1901 р. був скликаний з’їзд "Боянів" з метою координації дії усіх товариств, в якому брала участь і делегація від Буковини.
Особливо пожвавилась робота "Буковинського Бояна", коли наприкінці 1903 р. його очолив відомий чернівецький співак і музичний діяч Модест Левицький, під керівництвом якого розгорнулась підготовка до концерту, присвяченого 35-річчю творчої діяльності М.В.Лисенка, у зв’язку з його приїздом у Чернівці. На святі у Львові, що відбулося 7 і 8 грудня 1903 р., М.Лисенка вітали представники буковинських товариств.
10 грудня 1903 р. в чернівецькому "Народному домі" М.В.Лисенку було вручено диплом почесного члена "Буковинського Бояна", виготовлений буковинським художником Миколою Івасюком. Відбувся святковий концерт із творів ювіляра та галицьких і буковинських композиторів, який достойно оцінив ювіляр. Особливо сподобалась йому гра циганського народного оркестру з села Глинниці, який виконував українські народні пісні, думи, коломийки під керівництвом Алеко Волощука.
У 1904 р. на запрошення товариства "Буковинський Боян" М.В.Лисенко вдруге приїхав у Чернівці. З великою програмою виступив сотенний хор "Буковинського Бояна" за участю військового оркестру. В їх виконанні прозвучали твори М.В.Лисенка кантати "Б’ють пороги", "На вічну пам’ять Котляревському"; хори "Ясне сонце в небі сяє", "Гей, не дивуйте добрії люди". Виконанням кантати "Б’ють пороги" диригував, як повідомляла преса, "сам шановний гість" [17, c. 55]. Цей концерт був значною культурною подією не тільки для буковинських українців, а й для всього різнонаціонального населення Чернівців – поляків, чехів, румунів, євреїв, німців, сербської й болгарської молоді, що навчалася в той час в Чернівецькому університеті,  і також для інших гостей.
Відвідини видатним композитором Чернівців мали значний вплив на українські товариства, на розвиток усього мистецького життя Буковини. Набагато зріс інтерес до його музики. У 1906 р. М.Лисенко надіслав до Чернівців рукописи своїх найновіших композицій, зокрема "Вічний революціонер" на слова І.Франка для чоловічого хору і пісню "Сон" на слова О.Маковея.
У 1901 р., через 2 роки після організації "Буковинського Бояна", в Чернівцях виникає ще одне співацьке товариство "Руський міщанський хор" (вони були схожі щодо структури й репертуару). Але якщо "Боян" об’єднував переважно інтелігенцію, то в "Міщанському хорі" брали участь українські робітники та ремісники, що гуртувались навколо культурно-освітніх об’єднань. Керівниками його в різний час були Мирон Гундич (робітник залізничної станції, котрий знав ноти й добре грав на скрипці), Іван Робачек, К.Сторожук, Денис Руснак, брат відомого співака Ореста Руснака.
Уже на початку свого існування товариство запровадило вивчення теорії і співу, придбало необхідну музичну літературу й ноти, а згодом збагатилося і власним оркестром. "Міщанський хор" теж брав активну участь у концертах, присвячених 35-річчю творчої діяльності М.Лисенка, у зв’язку з його відвідинами Чернівців у 1904 р.
Поряд із піснею і музикою "Міщанський хор" активно популяризував українське театральне мистецтво. Основу репертуару театральної трупи, яку очолював Іван Дудич, становили переважно твори української класики, серед них – "Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці", "Ніч під Івана Купала" М.Старицького, "Дай серцю волю – заведе в неволю" М.Кропивницького,  "Безталанна" І.Карпенка-Карого, "Украдене щастя" І.Франка, "Сватання на Гончарівці" Г.Квітки-Основ’яненка та багато інших.
У 20-х роках в умовах королівсько-румунської окупації нелегко було пробивати дорогу українській п’єсі, бо, крім багатьох перешкод і утисків, власті забороняли ставити українські вистави.
Товариство "Міщанський хор" тривалий період було своєрідним театром з паралельно існуючими у Чернівцях напівпрофесіональними трупами І.Захарка, С.Терлецького та І.Дудича, а інколи єдиним товариством, що представляло українське сценічне мистецтво на Буковині. При "Міщанському хорі" певний час існували курси з вивчення української хореографії, виступала танцювальна група, здійснювалась й інша освітня діяльність.
У 1923 р. з ініціативи вже згадуваного І.Дудича було організовано також курси української мови, на яких чимало людей навчалось читати й писати рідною мовою, бо королівсько-румунські окупанти закрили всі українські школи на Буковині. Головна заслуга "Міщанського хору" полягала в тому, що у важких умовах соціального й національного гноблення він активно популяризував українську пісню, музику, театральне мистецтво серед робітників і ремісників та широких верств населення.
У 1920 р. знову відновило свою діяльність на Буковині найстаріше українське співацьке товариство "Буковинський Боян", котре обрало назву "Буковинський кобзар". Як і його попередник, "Буковинський кобзар" поширював українську пісню, музику, театральне мистецтво, допомагав обдарованим аматорам розвивати свої здібності. За традицією, "Буковинський кобзар" щорічно виступав з концертами у Шевченківські дні, на честь І.Франка, Л.Українки, Ю.Федьковича, О.Кобилянської, М.Лисенка та інших видатних діячів української культури.
З великими труднощами доводилось прогресивній інтелігенції відвойовувати право на проведення літературно-музичних концертів. Цензура забороняла виконання багатьох творів, особливо Т.Шевченка. Так, свято 35-річчя літературної діяльності О.Кобилянської не відбулося 15 лютого 1922 р. через те, що цензура заборонила виконувати ряд музичних творів. Серед заборонених була і кантата "Б’ють пороги". Незважаючи на заборону королівських румунських властей, "Буковинський кобзар" плекав українську народну пісню, українську мову. В червні 1927 р. прозвучали хорові українські пісні в обробці М.Леонтовича "Над річкою бережком", "Козака несуть", "Зашуміла ліщинонька" та інші, а також народні пісні в обробці Ф.Колесси, Я.Степового та буковинські народні пісні, зібрані й оброблені місцевими самодіяльними композиторами [35].
Фундатором і керівником хору був Костянтин Томоруг, який у свій час закінчив Віденську консерваторію, організатор масових концертів, в яких брали участь по 300-400 співаків, а також Олександр Садагурський – багаторічний керівник хорів "Кобзаря". У 1932-38 рр., після О.Садагурського, хором "Кобзаря" керував талановитий диригент і композитор, відомий своїми в’язанками народних пісень Микола Бойченко [35].
Отже, аналізуючи процес розвитку української музичної культури в Чернівцях на межі ХІХ і ХХ ст., можна констатувати і стверджувати, що вона розвивалась завдяки подвижницькій праці українських національно свідомих на той час митців, які у важких дискримінаційних умовах все робили для того, щоб розвивати нашу українську музичну культуру, яка стала б основою для подальшого розвитку українського музичного мистецтва.

1. Характеристика творчості композиторів Буковини від повоєнного періоду до нинішнього часу

Буковина по праву вважається однією з музично-пісенних "республік" України, бо дала країні не одного визначного композитора і співака. Цьому сприяли як традиційна співучість мешканців буковинського краю, багатство усної пісенної творчості, так і створення певної матеріальної бази культури. Після об'єднання Північної Буковини з Україною, в 1940 р. у Чернівцях створено Обласну філармонію, відкрито Обласний Будинок народної творчості, Музичне училище, Дитячу музичну школу. Ці заклади відновили свою діяльність після Великої Вітчизняної війни. У повоєнний час в Чернівцях засновано Культосвітнє училище, відкрито музичне відділення при Педучилищі, Палац культури працівників легкої промисловості (з 1954 р., нині – Центральний палац культури), Будинок учителя (з 1955 р.), Будинок залізничників, Палац піонерів (нині Палац школярів та юнацтва), Літній театр, а в населених пунктах області – сотні клубів і Будинків культури. В останні роки створено обласний центр школярів і молоді "Юність Буковини", відкрито окремі клуби і театри, кафедру музики на педагогічному факультеті держуніверситету, Зал органної та камерної музики (1992 р.), інші культурно-мистецькі та освітні заклади.
Великий внесок у розвиток музичного мистецтва Буковини зробили композитори краю, які творили з післявоєнного періоду до нинішнього часу. Творчо освоюючи багатющий народнопісенний пласт, вони створили низку визначних музичних творів, що стали надбанням усієї української музичної культури.
З середини 40-х років розпочав свою діяльність самодіяльний композитор і диригент, фольклорист Григорій Шевчук (1910 р. с. Дністрівка, Кельменецького р-ну, Чернівецької обл. – 1990 р. м. Чернівці) – учень вихованця Якова Гречанюка, що навчався разом з композитором М. Леонтовичем в Петербурзькій придворній хоровій капелі (1903 – 1904 рр.). З юного віку Григорій уже вмів розписувати партитури для хору, записував пісенний фольклор. Після 1940 р. учителював, а з 1944 р. став організатором і керівником Буковинського ансамблю пісні і танцю, згодом очолив об’єднання самодіяльних композиторів Буковини. Особливо популярними стали такі його пісні, як: "Гей піду я на Черемош", "Як почую сопілочку", "Пісня про Лук’яна Кобилицю", "Буковинські коломийки", "Дівоча лірична" на слова Ю.Федьковича, П. Амбросій, М. Кутеня, М.Андрієвич, І.Фостія, А. Добрянського та обробки народних пісень; "Повилася павутина", "Ой на Кути доріженька", "Ой під калиною", "А Марія вареники чине". Він написав музику до вистав Чернівецького облмуздрамтеатру "Дністрові кручі" (О. Ананьєва, М. Андрієвич). До спектаклю "Леся" композитор написав обрядові пісні: "Нам щасливо живеться", "Весільна пісня", "До шлюбу".
Хорові твори композитора виконують художні професійні та аматорські колективи, такі як Державний заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю, Державний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки. Окремі його пісні були відзначені преміями на республіканському конкурсі у м. Києві. Велика кількість фольклорних записів композитора зберігається у фондах Інституту етнографії і фольклору ім. М. Рильського [31].
Ілля Міський (30 серпня 1920 р. с. Шипинці, Кіцманського р-ну, Чернівецької обл. – 26 листопада 2005 р. м. Чернівці) був організатором і керівником оркестру  народних інструментів при Буковинському ансамблі пісні і танцю (1954 р). Талановитий музикант, скрипаль-віртуоз, володів багатьма музичними інструментами, композитор, аранжувальник народної інструментальної музики, етнограф, заслужений працівник культури України.
У 1953 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, а 1954 р. відкриває клас цимбал, у цьому ж закладі та паралельно організовує оркестр при Буковинському ансамблі пісні і танцю, в якому пропрацював більше 25 років. Автор рапсодій, фантазій, концертних п’єс, обробок буковинського музичного фольклору, оригінальних вокально-хорових творів, таких як "На кичері" (сл. І.Кутеня), двох хореографічних сюїт "Буковинське весілля" і "Веселка над Прутом" (лібрето І.Кутеня, 1975 р.), "Аничка" (сл. М.Бакая), "Повій вітре, повій буйний" (сл. Ю. Федьковича), які увійшли в репертуар Державного Буковинського ансамблю пісні і танцю та  багатьох інших творчих, професійних та аматорських колективів.
З 1983 р. багаторічний керівник народного інструментального оркестру "Буковина" при Чернівецькому міському палаці культури текстильників, з яким виступав у багатьох містах України і за кордоном (Румунія, Австрія, Польща, Росія). Зібрав більше 150-ти пісень Буковини. За заслуги у розвитку музичного мистецтва Буковини у 1994 р. удостоєний звання лауреата обласної літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича [43, 46].
Згодом на Буковині розгортає свою діяльність відомий професійний український композитор, диригент, педагог, громадський діяч, заслужений артист України Богдан Крижанівський. Народився 24 серпня 1894 р. у Львові. Закінчив Львівський музичний інститут по класу фортепіано та Віденську музичну академію. Організатор і диригент українського драматичного театру ім. І.Франка, театру "Березіль" у Києві та Харківського українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка.
З 1946 р. Б. Крижанівський займає посаду художнього керівника і водночас директора Чернівецької філармонії. Ним гуртуються мистецькі колективи філармонії: симфонічний оркестр, хореографічний ансамбль, для яких пише музику, обробки народних пісень, збирає і вивчає фольклор Буковини. Працює над завершенням розпочатої симфонічної поеми "Данило Галицький". У 1947 р. Б. Крижанівський пише музику до знаменитої "Землі" О. Кобилянської, а згодом музику ще до 32 вистав Чернівецького театру, у якому був завідуючим музичною частиною і водночас диригентом. В 1948 р. Б. Крижанівський стає директором Чернівецького музичного училища. Як член Спілки композиторів України всіляко заохочує талановитих композиторів Буковини до творчої співпраці в утвореному ним об’єднанні (1955р.). Б. Крижанівський – всебічно талановита, високоосвічена людина (знав 6 мов!),  був найвищим на той час музичним авторитетом Буковини. Але тоталітарна репресивна машина руйнувала людські долі. Композитора звинувачують то в космополітизмі, то в зовсім протилежному – в націоналізмі. Його позбавляють звання заслуженого артиста України і змушують піти з роботи. 20 квітня 1955 р. Б. Крижанівського не стало. Поховано у Чернівцях.
Написані твори композитором охоплюють майже всі жанри симфонічної, камерної театральної і хорової музики. Ним створена музика до 150 вистав, 5 музичних комедій, дві симфонії, 2 симфонічні поеми, 40 романсів, безліч різних пісень, найвідоміші з яких: "Черемоше, Черемоше", "Пісня про Олексу Довбуша", "Коломийки"  (слова народні), "Наші ланкові", "За рікою понад гаєм" (слова П. Амбросій), 20 хорів, багато інструментальних творів. Оперети "Мокадо", "Король з невидимого острова", "Із-за гори кам’яної", сюїта на буковинські теми, 2 концерти для фортепіано з симфонічним оркестром, музику до кінофільмів ("Поблизу Диканьки", "Над Дніпром", "Чорний барон", "Земля" та інші). Опера "Богдан Хмельницький" залишилась незавершеною. На жаль, опублікованих творів композитора залишилось надто мало, а те, що написано до війни, загинуло в Харкові, де на той час проживав композитор [10, 44, 70].
Після смерті Б. Крижанівського об’єднанням композиторів Буковини керував український самобутній талановитий композитор, диригент заслужений діяч мистецтв України (1965р.), народний артист України (2000 р.) Степан Сабадаш (5.11.1920 р. с. Ванчинець, Новоселицького р-ну, Чернівецької обл. – 28.08.2006 р., м. Київ). У 1956 р. закінчив диригентсько-хоровий відділ Чернівецького музичного училища, працював керівником хорових і естрадних колективів міста, був концертмейстером Чернівецького муздрамтеатру, очолював ВІА "Марічка" при Палаці культури текстильників у місті Чернівцях.
Найбільш відомі твори композитора: пісні "Марічка" (сл. М. Ткача), "Очі волошкові" (сл. А. Драгомирецького), "Пісня з полонини", (сл. О.Пономаренка), "Моя Буковина", "Ромашка" (сл. Л. Кучерявенка), "Вишні", "Гуцулочка", "Вечірня пісня" (сл. Л. Забашти), "Дівочі мрії" (сл. А. Добрянського), "Осінь" (сл. Т. Коломієць), "Пісня про Лук'яна Кобилицю", "Пісня про трембіту"(сл. І. Кутеня) та інші. Твори С. Сабадаша виходили окремими збірками "Пісні та хори" (1963 р.), "Пісня з полонини" (1970 р.), "В смерековому гаю" (1972 р.), друкувалися у різноманітних часописах, альманахах. Він автор багатьох обробок українських народних пісень, які разом з оригінальними творами увійшли до його збірки під назвою "Пісні та хори" та інші. Пісні С. Сабадаша виконували професійні колективи: Державний заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю, Гуцульський ансамбль пісні і танцю України, Державна заслужена капела бандуристів України, народні артисти України Д. Гнатюк, В. Зінкевич, Н. Яремчук, заслужені артисти України Я. Солтис, І. Дерда, В. Пиндик та інші.  У 1967-2006 рр. С. Сабадаш проживав і творив у м. Києві [31, 44].
З 1967 р. на посту голови об’єднання композиторів Буковини служить музично-пісенному мистецтву України Андрій Кушніренко. За влучним висловом буковинської поетеси, журналістки Віри Китайгородської, "А. Кушніренко – голограма національної культури нашого краю, верхня точка гори, яка має в основі неперебутній скарб – творчість, вигранену віками. А. Кушніренко – філософ української культури. Він рівно йшов і йде шляхом митця-патріота, з якого могли списувати модель особи  національної, скажімо для підручників чи монографій, наукових розвідок чи есеїв, Кушніренко – величина стала – він ціла епоха буковинської народної пісні" [30].
Кушніренко А. М. – визначний український хоровий диригент сучасності, композитор, фольклорист, педагог, громадський діяч, народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка та літературно-мистецької премії ім. С.Воробкевича, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, член Національної спілки композиторів України, художній керівник і головний диригент Державного академічного заслуженого Буковинського ансамблю пісні і танцю України. Почесний громадянин міста Чернівці.
Своєю творчою діяльністю А.М.Кушніренко збагатив скарбницю української культури самобутніми обробками народних пісень та оригінальними різножанровими музичними творами. Він невтомний пропагандист сучасної української вокально-хорової, інструментальної музики, класичної спадщини і народної творчості.
Кушніренко А. М. народився 17 жовтня 1933 року в с. Великі Загайці Шумського р-ну Тернопільської обл. Освіту здобував на Тернопільщині у Великозагайцівській семирічній школі, Кременецькій загальноосвітній середній школі №3, на 6-місячних курсах диригентів хору, що діяли при Львівському культурно-освітньому училищі (в 1954 р.). В 1962 р. він закінчив з відзнакою Львівську державну консерваторію ім. М.В.Лисенка (диригентсько-хоровий факультет), де пройшов своєрідну диригентську школу видатного диригента і композитора проф. М.Ф.Колесси, навчаючись у його учня – доцента, кандидата мистецтвознавчих наук М.М.Антківа. Тео-ретичні дисципліни вивчав у професорів С.П.Людкевича, А.Й.Кос-Анатольського, А.В.Солтиса, Р.А.Сімовича, О.С.Теплицького і відомого фольклориста-музикознавця В.Л.Гошовського.
У своїй композиторській творчості А.Кушніренко наслідує і розвиває кращі традиції хорового мистецтва С.Людкевича, М.Леонтовича, М.Вериківського і П.Козицького. У творчому доробку А.Кушніренка – одноактна народна опера "Буковинська весна" (на лібрето А.Добрянського), кантата "Молюсь за тебе Україно" на власні слова для мішаного хору, соліста-баритона і симфонічного оркестру; "Дума про Сагайдачного" – на власні слова; музика до героїко-романтичної драми за п’єсою С.Снігура "Полум’я", а також, ряд пісень для хору і солістів, серед яких: "Любіть Україну" на вірші В.Сосюри, "Україно, любов моя" і прославлений кант "У вінок Федьковичу" на вірші М.Ткача, "Ранок Верховини" – сл. В.Колодія, "У космосі Україна" – сл. Т.Севернюк (присвячена космонавту Л. Каденюку), "Зореслава" і "Я щаслива зроду" – сл. І.Кутеня, "Запалали очі зорями", сл. М.Бакая, "Мир наро¬дам" і  солоспіви "Хотіла б я піснею стати" сл. Л.Українки, "Очі – то вікна душі" – сл. В.Симоненка; вокально-хореографічні композиції: "Щедрий вечір, добрий вечір", "Весна красна", "Обжи¬нки"; інструментальні твори: "Балада" для двох скрипок і фортепіано, "Експромт" для фортепіано, "Буковинська сюїта" для симфонічного оркестру та інші.
Ним записано понад 1000 українських народних пісень та інструментальних мелодій, більше 100 з них оброблено для хору і оркестру, наприклад: "Чом, чом, земле, моя", "Ой, у лузі червона калина", "Заповіт", "Садок вишневий коло хати" на сл. Т.Г.Шевченка, "Подоляночка", "На камені стою", "Глибока кирниця"; напи¬сана музика до танців: "Буковинський аркан", "Метелиця", хоровод "Червона калина" та інших, що увійшли до репертуару Державного заслуженого академічного Буковин¬ського ансамблю пісні і танцю України та інших художніх колективів, таких як Державна академічна капела "Думка", чоловіча хорова капела ім. Л.Ревуцького, Закарпатський народний хор "Трембіта" [24, 43].
Всю свою творчу діяльність як, композитор, фольклорист, диригент педа-гог і громадський діяч А.Кушніренко спрямовує на національне відродження і розвиток української музичної культури і освіти.
З 2002 р. членом Національної спілки композиторів України обраний Йосип Ельгісер. Піаніст-віртуоз, педагог-методист Чернівецького училища мистецтв імені С. Воробкевича, дипломант 1-го Українського конкурсу піаністів ім. М. Лисенка, лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича, володар Золотої медалі ЮНЕСКО, звання "Золоте ім'я світової культури", заслужений діяч мистецтв України. Народився 29 грудня 1929 р. у с. Нова Жучка під Чернівцями. Навчався у Чернівецькому музичному училищі (1950-1952 рр.), з 1948 - по 1955 р. – у Чернівецькому медінституті, з 1960 по 1965 р. -  у Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського за спеціальністю піаніст-виконавець, педагог, концертмейстер.
Випустив 90 піаністів, троє з яких стали лауреатами міжнародних конкурсів. Виступав як концертмейстер з відомими митцями, такими як М. Ростропович, Д. Гнатюк, Б.Руденко, А. Солов’яненко, О. Криса, І. Ойстрах, А. Райкін  та ін. В 1997-1999 рр. підготував і провів 20 історичних фортепіанних концертів, зігравши напам'ять 443 твори. Саме за цю серію концертів композитор удостоєний високої  нагороди "Золоте ім'я світової культури".
Автор інструментальних творів, зокрема для фортепіано: "Буковинські наспіви", "Буковинська сюїта", "Коломийковий вінок", дві сонати, твори для духових інструментів: два концертино для труби, концерт для валторни, два тріо для кларнета, фагота і фортепіано; п’єси для домри, цимбал, "Буковинська фантазія" для оркестру народних інструментів; пісні: "Черемош", "Не змовкне пісня Кобзаря", "Маки червоні", "Чернівчаночка" та інші на слова М.Ткача, І.Кутеня, Т.Севернюк, В.Васкана; хори: "Досвітні вогні" (сл. Л.Українки), "Пісня про Україну" на власні слова, та низки музичних збірників під назвою "Я-буковинець" [71, 76].
Відомим істориком-музикознавцем на Буковині, членом національної Спілки композиторів України (2002 р.), членом національної Спілки журналістів України (2001р.), є Руслана Гнєдаш. Народилася 25 січня 1937 р.  в м. Києві. Закінчила Київську державну консерваторію імені П.І. Чайковського. За фахом музикознавець-історик. З 1964 р. працювала музичним редактором у Державному комітеті Ради Міністрів УРСР з радіомовлення і телебачення. У 1967-1972 рр. –  викладач теоретичних дисциплін у Житомирському музичному училищі імені В. Косенка, а згодом –  у Чернівецькому педагогічному училищі.
Весь час плідно співпрацює із засобами масової інформації: радіо, телебачення, періодичною пресою: журналом "Музика",  газетами: "Культура і життя", "Молодь України", "Вечірній Київ", "Українська музична газета", "Буковина", "Молодий буковинець", "Доба", "Буковинське віче" та іншими.  Її музично-критичні статті (близько 300) присвячені важливим питанням розвитку української музичної культури, творчості видатних композиторів, виконавців, світової та вітчизняної музичної класики, відомим художнім колективам, мистецьким подіям, ювілеям, фестивалям, конкурсам тощо. Автор наукових праць: "М.Лисенко і український народно-демократичний театр", "Героїчно-музична драма у творчості М. Лисенка", "Жанр героїчної балади у вокальній творчості В.Косенка".
Помітне місце у становленні і розвитку музичного мистецтва та освіти на Буковині займає відомий композитор, музикант, педагог Георгій (Юрій) Гіна (народився 16 квітня 1932 р. в с. Ленківцях під Чернівцями).
Початкову музичну освіту отримав у батька – скрипаля-аматора.  Навчався в Чернівецькій консерваторії (1942 – 1944 рр.), Чернівецькому музичному училищі та Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського, яку закінчив у 1956 р. Працював викладачем скрипки у Чернівецькому музичному училищі та місцевій ДМШ №1. З 1958 по 2004 р. беззмінний директор цієї школи.
Написав близько 100 музичних творів,  серед яких: оригінальні твори: "Експромт", "Прогулянка", "Скерцо", "Гумореска", "Хоровод", "Святкові танці", рапсодія "Рідне наше, найдорожче", "Гора", "Садагурська полька", "Мандрівний музика", присвячений В.Івасюку, "Утрата", присвячений світлій пам’яті дружини Поліни Мойсеївни (2008 р.); переклади для ансамблю скрипалів "Арія", "Експромт" Шуберта,  "Мазурка" Бакланова, "Старовинний романс" Свиридова, української народної пісні "Ой, ти дівчино з горіха зерня" К.Анатольського, "Заграй ми цигане старий" С.Воробкевича, "Балада" Ч. Порумбеску; пісні для хору: "Краю мій", "Уже пора" на слова С. Воробкевича, "Щаслива юність" на слова Н.Гурвіца, "Вітер надії" на слова Т.Севернюк, романс "Не нарікаю" на слова В. Михайловського.
Роботу у камерному оркестрі Чернівецької обласної філармонії він поєднує з педагогічною. З 1992 р. працює на кафедрі музики ЧНУ доцентом (1995 р.), професором (2005 р.) по класу струнно-смичкових інструментів.
Автор збірника оригінальних п’єс з репертуару ансамблів скрипалів (2000 р.). За вагомий внесок у розвиток української музичної культури Ю.Гіні присвоєно почесне звання заслужений артист України (1980 р.), народний артист України (2002 р.), лауреата обласної літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича. У 2000 р. його ім'я занесене на почесну "Алею зірок" міста Чернівці [10, 31].
Майже 80 естрадних та інших музичних творів написав талановитий композитор, диригент, музикант, педагог, заслужений діяч мистецтв України Леонід Затуловський (1935 р., у м. Біла Церква). З 1944 р. проживає в Чернівцях. Працює викладачем по класу духових інструментів, диригентом духового оркестру Чернівецької ДМШ №1. Засновник першого на Буковині самодіяльного естрадного ансамблю "Юність" (з 1967 р. ансамбль "Орбіта" при Чернівецькому обласному Будинку вчителя), засновник ансамблю "Черемош" при Чернівецькій обласній філармонії.
Написав Симфонічну поему "Буковина", "Буковинські рапсодії", №№1-3 для симфонічного оркестру, кантату "Пам’ять", низку п’єс для симфонічного, камерного, духового, народного і естрадно-симфонічного оркестрів, цикл прелюдій "Дитячий альбом", концертні програми для народного артиста України Я. Табачника, здійснив аранжування численних фольклорних та естрадних творів, частина з яких видрукувані в збірках та записані на платівках. Серед найбільш популярних: "Забудь печаль" - у виконанні  В. Зінкевича, "Чарівне танго" - у виконанні Л. Сандулеси  та інших. Його твори виконувались в концертних залах світу, видані в друкованих збірках, записані на платівках. Справжньою перлиною є його сюїта "Блукаючі зірки", яка виконувалась у філармонії Нью-Йорка камерним оркестром "Найяни" під керуванням Ю. Вельдмана, музика до чотирьох спектаклів, у тому числі до трьох спектаклів заслуженої артистки України Сіді Таль. Нині Л. Б. Затуловський продовжує педагогічну діяльність у Чернівецькій ДМШ №1 та впродовж останніх років керує студією естрадного мистецтва [10, 31].
Одним з основоположників сучасної української естрадної пісні став визначний у музичному світі український композитор, скрипаль, співак-виконавець Володимир Івасюк (1949-1979 рр., уродженець м. Кіцмань, син відомого письменника Михайла Івасюка). Здібності до музики проявив у ранньому віці, а композиторський хист – з 14 років, здобувши перемогу на обласному конкурсі на кращу пісню, написавши твір "Відлітали журавлі" на слова Івана Миколайчука. З 1964 р. з'явились його пісні "Колискова", "Ласкаво просимо", "Колискова для Оксаночки", "Моя пісня". Хорові пісні "Батьківщино моя", "Капелюх" написані для хору заводу "Легмаш", де він працював керівником. Далі композитор пише пісні "А на нашій вулиці розцвіли каштани", "Там за горою, там за крем'яною", "Мандрівний музика", "Фантазія травневих ночей", романс на слова В. Вознюка "Відлуння твоїх кроків".
У ВІА "Карпати", що діяв при Чернівецькому палаці текстильників об єднання "Восход", з яким на той час співпрацював В. Івасюк, народжується його пісня "Я піду в далекі гори", що, прозвучавши у телепрограмі "Камертон веселого настрою" у виконанні Лідії Відаш,  зразу ж полюбилась слухачеві. 13 вересня 1970 р.  ВІА "Карпати" бере участь у телепрограмі "Камертон веселого настрою", де  звучить пісня "Червона рута" у виконанні автора В. Івасюка та співачки О. Кузнєцової. Керівник ансамблю В. Громцев окрилений успіхом, пропонує залишити пісню у колективі, але вона стає перлиною  усього українського молодіжного бомонду. Успіх пісні підсилив   виступ вокальної групи ансамблю "Смерічка" у складі Н. Яремчука, В.Зінкевича та самого автора В.Івасюка 31.12.1971 р. по Центральному телебаченню Радянського Союзу в супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керуванням Ю. Селантьєва. Створюється телефільм "Червона рута" (1971 р., режисер Р. Олексів).
До його пісень нового періоду належать "Балада про мальви", "Балада про Віктора Хара", що наповнені високими громадянським пафосом. "Пісня про тебе" на вірші Р. Братуня – одна з найдосконаліших пісень композитора, що увійшла до платівки-гіганта  у виконанні С. Ротару, і збірки, до якої увійшли дев'ять пісень композитора. Згодом були написані: "Кораблі, кораблі", "Пісня буде поміж нас", "Світ без тебе", "Балада про дві скрипки". З  1973 по 1979 рр. В.Івасюк навчався у Львівській консерваторії по класу композиції у професорів А. Кос-Анатольського і  Л.Мазепи. У цей період він пише чимало пісень.  Шедевром пісенної творчості композитора вважається  "Літо пізніх жоржин", яка і сьогодні залишається перлиною сучасної пісні. У 1974, 1977 рр. на Міжнародному фестивалі у Сопоті звучать пісні В. Івасюка "Водограй" та  "У долі своя весна". На Всесоюзному конкурсі студентів-композиторів музичних вузів у 1978 р. В. Івасюк отримує диплом ІІ ступеня за твір "Балада про Віктора Хара" (слова Б. Стельмаха). Фірма "Мелодія" випускає його підсумкову платівку-гігант. Видавництво "Музична Україна" друкує першу збірку пісень В. Івасюка.
Здобувши в консерваторії необхідні знання, митець звертається до інших жанрів. Пише інструментальну музику, створює низку п’єс великих  і малих форм, як наприклад, "Сюїта-варіації на тему українських пісень", "Поліфонічна сюїта", "Мелодія". Створює кілька десятків пісень, романсів, балад: "Юнацька балада", "Братерське коло", "Зірки на снігу, над морем", "Долина", "Кленовий вогонь", "Зимова казка", "День з тобою", "В тебе тільки раннє літо", "Незване моє кохання" на слова Р. Братуня, С. Пушика, Д. Павличка, О.Гончара, Д. Луценка, М. Петренка, А. Дементьєва, О. Соловйова, Р. Кудлика, Ю.Рибчинського, М. Ткача, М. Івасюка, В. Бабуха, В.Марсюка, В. Вознюка, Б.Гури та інших, а також на власні слова. Він зібрав і обробив десятки народних мелодій "Ой, упала Гонта", "Злетів голуб, злетів", "Чом дуб не зелений" та багато інших, що поповнили українську музично-пісенну скарбницю.
Під час роботи у журі на І Всеукраїнському конкурсі естради в м. Хмельницькому (1979 р.), композитор знайомить музикантів з партитурою квінтету для духових інструментів, яку мав намір завершити до літньої сесії. Але, не судилося.  Невідомі телефонним дзвінком викликають Володимира до консерваторії. Там його бачили востаннє…, це було 24 квітня, 1979 р. І тільки 22 травня його поховали на Личаківському цвинтарі у Львові.
За свої 30 літ, які відвела йому доля, він написав більше 100 яскравих пісень, які полюбилися мільйонам шанувальників його таланту в Україні і поза її межами – від Японії до Канади. Життя його було надто коротким, але чесним, творчим, змістовним і осяяним любов’ю до свого краю та  мрією про утвердження краси й добра.
У березні 1994 р. В. Івасюку присуджено посмертно Національну премію ім. Тараса Шевченка. До 50-річчя з дня  народження видатного митця у м. Кіцмані йому встановлено пам’ятник, а у Чернівцях у будинку по вулиці Маяковського, 40, кв. 1, де мешкали його батьки, організовано меморіальний музей [31].
Помітне місце в українській естрадній музиці зайняв буковинський  композитор, з 1997 р. – народний артист України Левко Дутковський (1943 р.н., смт. Кути, Косівського р-ну, Івано-Франківської обл.). Закінчив Мукачівське музпедучилище та Київський державний інститут культури ім. О. Корнійчука. В 1966 р. у м. Вижниця на Буковині створив  один із перших в колишньому СРСР ВІА "Смерічка", який здобув лауреатські перемоги на телеконкурсах "Пісня-71", "Пісня-72", "Алло, ми шукаємо таланти" (1972 р.) в Москві. У 1973 р. Л. Дутковського зі "Смерічкою" запрошують до Чернівецької філармонії для праці на професійній основі. Завдяки Л. Дутковському та керованому ним ансамблем "Смерічка" почався професійний злет і популярність співаків Н. Яремчука, В. Зінкевича, С. Ротару, І. Бобула, В. Морозова, П. Дворського та інших.
Композитором написано понад 100 естрадних  пісень, що увійшли  до репертуару популярних співаків і колективів. Нев’янучі мелодії численних його пісень полюбилася мільйонам слухачів України. Найвідоміші з них: "Сніжинки падають", "Бажання", "Горянка", "Краю мій", "День до сонця", "Будьмо", "Ілюзія", "О, Боже мій", "Розквітай Буковино", "Жива вода", "Черешневий гай", "Зоряна ніч", "Єдина", "Незрівнянний світ краси", "Якщо мине любов", "Якщо любиш – кохай", "У Карпатах ходить осінь", "Матіола", "Яворова сопілка", рок-композиція "Черемоше сивий", рок-кантата "Діва Марія" на слова А. Фартушняка, М.Леонтюка, Б.Стельмаха, В.Вратарьова, М.Ткача, Г.Дущак, І.Кутеня, М.Негоди та інших.
Пісні Л. Дутковського записані на 14 платівках Московською фірмою "Мелодія", Канадською фірмою "Євшан". Л.Дутковський - лауреат фестивалю "Пісенний вернісаж" (1988 -1998 рр.). Його пісні звучать у телефільмах "Червона рута" (1971 р.), "Співає "Смерічка" (1975 р.). Одержимий творчою працею, Л. Дутківський зробив безцінний внесок у становлення і розвиток українського естрадного мистецтва [31].
Яскравим продовжувачем кращих традицій українського естрадного мистецтва Буковини є талановитий самобутній композитор і виконавець авторських пісень Павло Дворський (1953 р. н., с. Ленківці Кельменецького р-ну, Чернівецької обл.). Закінчив Чернівецьке музичне училище. Навчався на хормейстерському факультеті Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Обдарований композитор і чудовий виконавець, народний артист України. Він – автор таких відомих пісень, як "Весільний розмай", "Плотогони", "Смерекова хата", "Батьківська криниця", "Стожари", "Місячна дорога", "Мама Марія", "Чарівна горянка", "Рідна мова", "Товариство моє", "На відстані сльози", "Мамині долоні", "Дзвони Софії", "Балада про Крути", "Будуймо Храм", "Горнусь до тебе, Україно" на слова М. Ткача, В. Крищенка, М. Бакая, Т. Севернюк, М. Луківа, Г. Калюжної, Р. Братуня, які стали популярними серед народу і звучать по радіо, телебаченні,  у концертних залах  країн Європи, Америки, Австралії, де він гастролює як автор-виконавець, а у листопаді 1997 р. його збірка пісень  побувала навіть у космосі разом з першим українським космонавтом Л.Каденюком.
П.Дворський – справжній лицар української естрадної пісні,  він   відзначається не тільки композиторським обдаруванням, але й вокально-артистичною майстерністю. Щира любов до України знайшла своє відображення в його пісенній творчості. За значний особистий внесок у розвиток української музичної культури П. Дворському в 1990 р. присвоєно звання заслужений артист України, а у 1994 р. – народний артист України. Митець є почесним громадянином Чернівці (1997 р.). З 2005 р. співак проживає в Києві [31].
Автором однієї з найвідоміших пісень-шлягерів про "чарівний край Черемоша й Прута", що має назву "Край, мій рідний край" (на власні слова), є відомий в Україні композитор-пісняр та виконавець Микола Мозговий. Випускник Чернівецького музичного училища та Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, народний артист України, зав. кафедрою вокалу Інституту мистецтв Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, директор і художній керівник Національного палацу "Україна".  Заснував український мистецький фонд В. Івасюка, в якому є президентом, та Міжнародний конкурс молодих виконавців української естрадної пісні ім. В. Івасюка.
Народився 1 вересня 1947 р. в с. Сарнів, Волочиського району, Хмельницької обл. Працював у Івано-Франківській та Хмельницькій філармоніях, гастрольно-концертному об’єднанні "Укрконцерту". Автор слів і музики відомих пісень: "Спомин", "Горянка", "Вперше", "Ой, ви карі очі", "Материнська любов", "Ой Прут-ріка", "Новоселиця", "Ти пригадай", які увійшли в репертуар багатьох сучасних виконавців [44].
Тривалий час з 1960 по 1987 р. на посаді завідувача музичною частиною, диригентом та хормейстером Чернівецького музично-драматичного театру імені О.Кобилянської, для якого написав музику до 20 вистав, та оркестрував музику більш, ніж до 70-ти спектаклів, зокрема, "Наймичка" І.Тобілевича, "Безталанна" І. Карпенка-Карого, "Ой, не ходи Грицю тай на вечорниці" М. Старицького, "Марічка" М.Андрієвич, "Запечатаний двірник" Ю.Федьковича, працював відомий на Буковині композитор і музикант Василь Городенський. Народився 1932 р. в с. Рогізна під Чернівцями. Навчався в Чернівецькі музичній школі №1, Чернівецькому музучилищі по класу акордеона, фагота та хорового диригування. У 1958 р. закінчив Московський інститут військових диригентів.
 З 1966 по 1971 р. навчався в аспірантурі Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Р. Рильського. Творчо-виконавську діяльність поєднує з педагогічною роботою у Чернівецькому музичному училищі як викладач духового, хормейстерського та теоретичного відділень. За вагомий внесок у розвиток музичної культури буковинського краю у 1993 р. йому присвоєно звання заслужений працівник культури України, а у 1997 р. йому присуджено літературно-мистецьку премію ім. С. Воробкевича [76].
Петро Окрушко – педагог-музикант, композитор відомий своїми вокально-хоровими творами: "Дума про Буковину" на слова І. Кутеня, "Карпатські зорі", "Оскресни, Бояне", "Краю мій", "Ой, устану я коло хати" "Григориха", "Ми, 23 школа",  здійснив обробки українських народних пісень. Народився 15 вересня 1924 р. у с. Левков  на Житомирщині. Закінчив Одеську державну консерваторію ім. А.Нежданової по класу хорового диригування  у відомого професора К. Пігрова. Працював викладачем диригування, сольфеджіо, гармонії у Чернівецькому музичному училищі,  Чернівецькому культурно-освітньому та педагогічному училищі. У 1959-1960 рр. – художній керівник Державного Буковинського ансамблю пісні і танцю. Помер 29 квітня 1985 р. Похований у Чернівцях [31, c. 45].
У творчому доробку Олександра Чмута – твори для симфонічного оркестру (Скерцо до опери "Нескорені"); фортепіанні твори (дві сонати ор.1), прелюдії, етюд-поема, мазурка-експромт тощо; камерні твори ("Романс" для скрипки з фортепіано), квартет, Анданте для квартету, "Музичний момент" для тромбона з фортепіано); хорові  твори,  обробки нар. пісень для хору; романси для голосу з фортепіано.
Народився він 22.07.1927р. у с. Дніпровка Каменського р-ну Запорізької обл.  в сім'ї  селян. Закінчив музичну школу по класу фортепіано. 3 1946 р. по 1949 р. навчався у Харківському музичному училищі на композиторському відділі (клас О.Жука). У 1949 р. його рекомендовано на  навчання до Київської  державної консерваторії у клас композиції Л.Ревуцького. По закінченні у 1954 р. був направлений на роботу у Чернівецьке музичне училище викладачем музично-теоретичних дисциплін, де працював до 1998 р. Серед його випускників та учнів багато відомих композиторів, як зокрема: С.Сабадаш, Л.Затуловський, Г.Горлицький, С.Бедусенко, В.Львовський, П.Дворський, В.Павенський, В.Івасюк, О.Чмут та інші.
В творчому доробку талановитої композиторки Олени Чмут переважають  твори для камерного та симфонічного оркестру, п'єси для різних інструментів з фортепіано, для фортепіано, вокально-хорові твори. Найвідоміші з них: "Весняне" на слова I. Негрича (Румунія), хори на вірші О. Блока, Д. Самолова; обробки українських народних пісень: "Коло мої хати", "Ой на горі два дубочки", "Чом ти не прийшов", "Їхав козак містом", "Ой ти місяцю", обробка китайсько народної пісні "Квітка жасміну", попурі на теми спірічуелс, романси та хорові твори на вірші Миколи Бучка, обробка буковинської народної пісні "Куди ти ідеш" для голосу з фортепіано тощо.   
Народилася вона 26.08.1959 р. у Чернівцях в сім'ї музикантів. По закінченні  ДМШ №1 у 1974 р. навчалася на теоретичному відділі музичного училища та на історико-теоретичному факультеті Київської державної консерваторії. По закінченні  у 1984 р. направлена на роботу викладачем-теоретиком у Чернівецьке музичне училище, де і працює нині. Водночас, у 1997–2000 рр. навчалася на  композиторському факультеті Національної музичної академії  імені П. І. Чайковського у класі відомого композитора Л.Колодуба.
Автором відомої пісні "Черемшина" (1965 р.) на слова М. Юрійчука, яка у виконанні народного артиста України Д. Гнатюка облетіла весь світ, увійшла в репертуар не тільки Буковинського ансамблю пісні і танцю, але навіть Японського вокального квартету "Ройсі Найт" та ансамблю "Запорожці" з французького міста Шалей-сюр-Люсн, і, за  словами народної артистки України С. Ротару, стала "справжньою перлиною пісенного мистецтва", був самобутній композитор Василь Михайлюк. Популярними серед народу стали і такі пісні композитора, як: "Подаруй мені Карпати", "Смерічка", "Кладочка", "Перше кохання", "Журавлі", "Верби", "М’ята-рута" та інші на слова Ю. Федьковича, С. Слюсарчука, В. Морданя, М. Юрійчука. Кращі пісні композитора увійшли до збірки автора "Пісенний килим" (2001 р.) з передмовою С. Ротару і післямовою Т. Севернюк.
 Народився він 13 січня 1929 р. в м. Вашківцях, Вижницького р-ну, Чернівецької обл.
 Закінчив Чернівецьке культосвітнє училище. Впродовж 1952-1970 рр. – керівник духового оркестру і хору  Вашковецького будинку культури, Заслужений працівник культури України, громадський діяч,
Помер 5 травня 2004 р. у м.  Вашківцях, де і похований [57].
У творчому доробку самобутнього композитора з Кіцманщини Миколи Новицького – маршова музика для духових оркестрів, відомі пісні "Намалюй мені маму" (сл. В. Місевича), "Заспівай мені тату", (сл. П.Палія), "Квіти вчителеві", "Маки" (сл. І.Смирнової), "Дорога до села" (сл. В.Вихруща), "Розквітає Україна" (сл. І.Семенюка).  Автор циклу пісень "Братерство", чотирьох збірок з власними піснями на слова П. Палія, М. Куєка та інших. Заслужений працівник культури України, композитор, громадський діяч.Народився 1936 р. в с. Багновиця Кам'янець-Подільського р-ну, Хмельницької обл. Закінчив Чернівецьке музучилище, Харківський інститут культури. Працював директором Кіцманської  ДМШ, керував духовим оркестром у Будинку культури.  Відзначений почесною грамотою Міністерства культури України, знаком "Відмінник культурного шефства на селі". Лауреат премії ім. С. Воробкевича. Помер 7 червня, 2008 р. у м. Кіцмань, де і похований [31, 52].
Автором  понад 70 пісень, зокрема: "Красуня смерічка" на слова М.Андрієвіч, "Вечірня пісня" на слова М. Брозинського, "Ровесники", "Мій рідний край" на слова В.Гандзія, "Дівчино моя", "Вечір на Дністрі" на слова Д.Павличка, "Веснянка" на слова М.Ткача, є  самобутній  композитор-пісняр, активний пропагандист української народної, класичної, духовної та сучасної вокально-хорової та інструментальної музики Михайло Мафтуляк. Народився він 4 вересня 1934 р. в с. Гвоздівці Сокирянського р-ну Чернівецької обл. Закінчив Чернівецьке музучилище та музично-педагогічний факультет Івано-Франківського педінституту ім. В. Стефаника.
З 1965 р. і понині працює директором Сокирянської ДМШ. Серед численних  випускників школи – заслужений діяч мистецтв України, колишній головний диригент Чернівецького симфонічного оркестру В.Костриж. Багаторічний керівник ансамблю "Мелодія", диригент Народного камерного хору "Гроно". Заслужений працівник культури України.
Автор збірок "Допоки музика звучить", "Любіть Україну" (2004 р.) [10, 42].
Полюбились слухачам твори місцевого композитора, заслуженого працівника культури України Василя Фокшука: "Люблю я ті гори", "Карпати", "Незабудка", "Жайворонок", "Материнська хата", "Вставай, Україно", "Гетьте, думи", "Балада про козацьку славу" (на слова П.Палія, Д.Павличка, Л.Українки)та інші; відомі обробки "Ой кучері, кучерики", "Ой, на горі нивка", "Ой, не спиться", "Ой візьму я сардачок на плечі". (1 січня 1932р., с. Клішківці, Хотинського р-ну Чернівецької обл., – 2005 р., там же). Закінчив Чернівецьке музучилище (1962 р.), а у 1975 р. – диригентський факультет Київського інституту культури. З 1962 р. – викладач, а з 1969 р. – директор Клішковецької ДМШ, водночас – керівник народного самодіяльного хору, що був неодноразовим переможцем обласних і республіканських конкурсів. Автором більше 100 оригінальних творів, частина яких уміщена в збірках "Радоспів", "Над Дністром голубим" [75].
Секретарем Чернівецького об'єднання композиторів Буковини є Андрій Плішка. Він автор вокально-хорових творів "Подивися аж світає", "Учітеся, брати мої" на слова Т. Шевченка, "Прощання зі школою", "Буковиночка", "Чернівці", "Горянка",  "Наша мова", "Українське слово", "Червоні черешні", "Не збивай, зозуле, цвіту", "Рідні гори", "Пісенна криниця", "Пісня про Буковину"; обрядові пісні: "Вітальна", "Одруження", "Величальна" та інші. Ним видано "Хорові твори" (хрестоматії), "Похоронні піснеспіви", "Власні вокально-хорові твори", "Літургію Івана Золотоустого".
Народився він 14 листопада 1944 р. в с. Росохач, Чортківського р-ну, Тернопільської обл. Закінчив Чернівецьке музучилище (1971 р.) та Львівську консерваторію ім. М. Лисенка (1978 р.). Працював викладачем Чернівецької ДМШ №3, вчителем музики Чернівецької СШ №23, керував міським методичним об'єднанням учителів музики і співів. Відмінник освіти України, заслужений вчитель України. Був керівником народної чоловічої хорової капели професорсько-викладацького складу Чернівецького університету – переможця телетурніру "Сонячні кларнети" (1979 р.), нині –   доцент кафедри музики, диригент-хормейстер хору "Резонанс" ЧНУ ім. Ю. Федьковича, член Національної Всеукраїнської музичної спілки, лауреат літературно-мистецької премії ім. С.Воробкевича (2004 р.) [93, 94].
Вихідцями з Чернівців є відомі самодіяльні композитори, які працюють на даний час у районних центрах області. Борис Бібіков – автор пісень "Журавка", "Верби над Прутом", "Збратана родина", "Шумлять жита", "Вечір волошковий" на слова Б. Гури, В. Григорака, "Веселики" на слова В.Китайгородської. Написав окремі циклічні твори "Сімнадцята весна", "Думаю про мир", "Мрії", "Етюди-картинки"  та інші, більше 50-ти п’єс для фортепіано, серед яких твори великої форми, сонати, увертюри, вокально-танцювальні композиції, авторська пісня. Народився він  в 1945 р. у сім’ї музикантів.  Батько І. О. Бібіков працював концертмейстером, солістом в обласній філармонії, викладачем по класу баяна на музичному відділі Чернівецького педучилища. Мати Бібікова З. В. –  вчитель музики і співів в загальноосвітніх школах Чернівців.
З 1965 р. і понині, Б. Бібіков працює викладачем по класу баяна в Кельменецькій ДМШ [31, c.6-7].
В творчому доробку Сергія Куксанова більше 50 різножанрових  творів для баяна, фортепіано, скрипки, ансамблів, оркестрів, вокальна музика для театру, хору, духовна музика, переклади вокальних та інструментальних творів, серед яких цикл п’єс для дітей "Зоопарк", скерцо в старовинному стилі, прелюдії, фуги, ноктюрни, експромти, варіації, марші для духових оркестрів, пісні: "Фестивальна", "Батьківська хата", "Така любов", "Спогад", "Коню мій козацький", "Україні", духовна музика –  "Літургія", "Отче наш", "Христос Воскрес", "Вічная пам'ять", "Многая літа" та інші.
Народився він у 1946 р. в Чернівцях. Закінчив місцеву ДМШ №1 по класу баяна, Чернівецьке музичне училище, Рівненський інститут культури. Працював вчителем в Заставнівській ДМШ, по класу баяна. З 1996 р. – начальник відділу культури Заставнівської райдержадміністрації [31,c.28-29].
Яскравим музикантом, талановитим композитором був Яків Келерман (17.07.1935 р., м. Липкан (Молдова) – 16.06.1989 р. м. Чернівці). Писав вокально-хореографічну музику для заслуженого Буковинського ансамблю пісні і танцю, музику для естрадних спектаклів заслуженої артистки України Сіді Таль, музику для баяна й інших музичних інструментів, серед яких: концерт для баяна з фортепіано  "Ровесник", сонатини, три сюїти, 8 фантазій на народні теми, багато п’єс, етюдів, парафраз на буковинські теми для цимбал з оркестром, концертино для труби. Найвідоміші пісні "Голос Бухенвальда", "Я за тебе не піду", "Чернівецький вальс", "Ой матусенько моя", "Червоні черешні". Закінчив Чернівецьке музичне училище та  Львівську консерваторію ім. М. Лисенка. Працював солістом-інструменталістом у Чернівецькій філармонії та водночас викладачем по класу баяна на музичному відділі Чернівецького педучилища. Нагороджений грамотами Міністерства культури України [10].
Музичним редактором Чернівецької філармонії, викладачем Чернівецького педучилища, а згодом музичного училища, керівником народного самодіяльного ансамблю пісні і танцю "Трембіта" Чернівецького медінституту, який  впродовж багатьох  років був переможцем різних конкурсів і фестивалів, працював самобутній композитор, нині позаштатний методист обласного науково-методичного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи Михайло Романко. У його творчому доробку пісні "Мої Карпати", "Радій Буковино", "Карпатські берізки", "На човні", "Молодіжні коломийки" (на слова Б. Куліниченка, Д. Леонтюка, І. Кутеня, В. Гандзюка), обробки українських народних пісень: "У середу раненько", "На чужині тяжко жити", "Та й  у полі криниченька" та інші.  Народився він 1935 р. в с. Добровляни, Заліщицького р-ну, Тернопільської обл. Закінчив відділ хорового диригування  Чернівецького музичного училища та Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка. Ним записано близько 100 народних пісень з Тернопілля, більшість з яких увійшли до збірки "Українські народні пісні" (К., 1997 р.). Нагороджений медаллю "За трудову доблесть", почесними грамотами Міністерства культур України [31].
Відомим на Буковині та  за її межами є самобутній композитор-пісняр і виконавець Віктор Рурак. Написав низку пісень на геніальну поезію: "Вітер з гаєм розмовляє" (на слова Т. Шевченка), "Вишеньки" (на слова Л. Українки), "Чому не смієшся" (на слова І. Франка), "Дорога до матері", "Отчий край" (на слова В. Крищенка), "Спогад", "Мелодія весни" (на слова Д. Луценка), "Повій, вітре на Вкраїну" (на слова М. Ткача), "Мій край" (на слова В. Васкана), "Чернівці" на власні слова, та інші; музику до вистав "Хоч з моста у воду…" за М. Кропивницьким та "Курочка Ряба" за Шейко-Медвєдєвою та інші, зробив чимало обробок українських народних пісень.  Народився він 17 грудня 1957 р. у Чернівцях. Закінчив Чернівецьке музучилище та  кафедру музики педагогічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Працював керівником естрадних колективів "Водограй", "Альтаір", "Арістон", "Жива вода" - при Чернівецькій філармонії, "Віватон" - при Тернопільській філармонії  (соліст І. Бобул), фольклорного ансамблю "Перлина", нині керівник ВІА "Карпати". З 2006 р. викладач естрадного співу кафедри музики ЧНУ ім. Ю. Федьковича, заслужений діяч мистецтв України [31, c.57-59].
До когорти самобутніх буковинських композиторів долучився своєю творчістю соліст Чернівецької обласної філармонії Іван Дерда. Автор збірок серії "Буковинська китиця", солоспівів "Невмируща моя Україна" на слова В. Васкана (2003 р.), "Колискова для матері" на слова І.Бажанського (2005 р.), "Кредо" (2007 р.). Народився він 28 травня 1963 р. у с. Горошівцях, Заставнівського р-ну, Чернівецької обл.
Закінчив Чернівецьке училище культури, Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка по класу сольного співу. У 1990-1995 рр. працював солістом у Державному заслуженому Буковинському ансамблі пісні і танцю під керівництвом народного артиста України А.Кушніренка.  Лауреат багатьох конкурсів і фестивалів: "Доля" (Чернівці 1992 р.), VI Міжнародного конкурсу української пісні "Золоті трембіти" (Івано-Франківськ, 1996 р.), Всеукраїнського конкурсу патріотичної пісні "Воля-97". У його репертуарі твори вітчизняних і зарубіжних класиків, сучасних авторів, народні пісні, а також власні вокальні твори на слова українських поетів. З 1992 р. він член Національної Всеукраїнської музичної спілки, Заслужений артист України (1997 р.), відмінник освіти України (1998 р.), з 2002 р. асистент, а з 2005 р. – доцент кафедри музики ЧНУ ім. Ю.Федьковича. Лауреат премій ім. І.Бажанського (2004 р.) та  ім. С. Воробкевича (2004 р.) [19].
Останнім часом Чернівецьке об’єднання композиторів поповнилося такими новими її членами, як  Михайло Коник, Георгій Руснак, Любомир Равлюк. Композиторською діяльністю також займається Едуард Качанов – автор циклу пісень "Поезія в музиці" на вірші К.Бальмонта, О.Мандельштама, буковинських сучасних поетів Г.Шевченка, Е.Мучника. Збірка присвячена батькові Гнату Никифоровичу Качанову, колишньому викладачеві Чернівецького музичного училища.
У грудні 2006 р. на сцені Чернівецької філармонії відбулась прем'єра фрагмента мюзиклу "То лише казка", написаного чернівецьким композитором – лікарем за професією Євгеном Воєвідкою на лібрето викладача ЧНУ Інги Кейван. У дійстві брало участь понад 120 чоловік, співаків, музикантів, танцюристів, серед яких симфонічний оркестр, камерний хор Чернівецької філармонії, солісти: заслужений артист України Я. Солтис; Г. Постевка, В.Скицько, П.Дворський (мол.), О.Іванова; гурт "ГВАВТ"; естрадна студія "Претендес" та інші.
Діяльність композиторів Буковини повоєнного періоду багатогранно висвітлена у засобах масової інформації (зокрема у періодичній пресі), а також привертає увагу науковців, які вивчають музичну культуру Буковинського краю. Окрім багатьох публікацій у наукових виданнях, останнім часом видані серйозні наукові праці, до яких варто віднести: довідник "Література і мистецтво Буковини в іменах" (укладач – М.Богайчук) [10], навчальний посібник-довідник "Композитори Буковини" (упорядник – А.Плішка) (2006) [31], а також розділ 14 "Музична культура і музична освіта" до монографії "Чернівці: історичне минуле і сучасне (ювілейне видання до 600-річчя першої писемної згадки про місто), нещодавно впорядкований науковцями Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича А.Кушніренком, О.Залуцьким, Я.Мельничук (2008).
Отже, характеристика творчої та музично-громадської діяльності композиторів Буковини дає нам підстави для того, щоб стверджувати, що їх творчість є різносторонньою, багатожанровою, має високу художньо-естетичну, дидактичну і виховну цінність, і, відповідно, може з повним правом застосовуватися у процесі професійної підготовки майбутніх учителів музики та музичного мистецтва у вищих навчальних закладах.

2. Місце і роль творчої спадщини композиторів Буковини в становленні молодої  творчої еліти

Творчість композиторів Буковини вже давно посіла чільне місце у виконавському репертуарі професійних та самодіяльних мистецьких колективів, солістів-вокалістів та інструменталістів. Це зумовлено, в першу чергу, жанровим розмаїттям цієї музики, її доступністю для широкої слухацької аудиторії, демократизмом композиторських традицій нашого краю.
Звичайно, за таких умов творчий доробок буковинських митців поступово знаходить своє місце й у навчальному репертуарі музичних шкіл, училищ, вищих навчальних закладів. Багато вже зроблено в цьому напрямку викладачами-ентузіастами, та й самими композиторами. Останнім часом, із пожвавленням видавничої справи, її більшою доступністю для широких верств населення цей процес значно прискорився. Видано музичні твори визначних буковинських композиторів – К.Мікулі, А.Кушніренка, Ю.Гіни, Л.Затуловського, Й.Ельгісера, А.Плішки, І.Дерди та інших.
Історично так склалося, що у творчому доробку буковинських композиторів повоєнної доби домінують твори пісенного жанру. Практично всі зі згаданих вище авторів зверталися до нього у своїй творчості. Це може бути аргументовано тодішніми запитами суспільства, доступністю та популярністю пісні, активним розвитком естрадно-пісенного мистецтва, який перепадав на 1950-1970 роки. Вміння створити пісню, аранжувати її для певного складу виконавців, популяризувати свою пісенну творчість – це характерна риса як професійних, так і самодіяльних митців буковинського краю.
Особливий пласт пісенного мистецтва буковинських митців – це естрадна пісня. Такі композитори як С.Сабадаш, В.Івасюк, Л.Дутковський, М.Мозговий, П.Дворський створили цілий пласт пісенних шедеврів, які з гордістю можна назвати класикою української естради, а, відповідно, Буковину – її колискою.
Для творчості буковинських композиторів другої половини ХХ ст. – початку ХХІ ст. характерним є звернення до більш широкого кола різноманітних музичних жанрів. Значними є досягнення буковинських композиторів у хоровому та вокально-інструментальному жанрах. Пов'язано це, в першу чергу, з активним розвитком вокально-хорового мистецтва краю, зі створенням самодіяльних та професійних хорових колективів на Буковині. Так, наприклад, композиторська творчість А.Кушніренка безпосередньо пов’язана зі становленням і творчою діяльністю Державного заслуженого академічного ансамблю пісні і танцю України, з формуванням виконавського репертуару цього колективу. З цим колективом також пов’язана багаторічна праця І.Міського, який значною мірою долучився до створення інструментальних аранжувань для Буковинського ансамблю.
У вокально-хоровому жанрі також працюють майже всі буковинські композитори. Цікаво зазначити, що окрім авторів, в творчості яких переважає хорова музика (А.Кушніренко, Г.Шевчук, П.Окрушко, А.Плішка, В.Фокшук та ін.) до створення композицій у цьому жанрі часто долучаються композитори-інструменталісти (Ю.Гіна, Й.Ельгісер, М.Новицький, С.Куксанов та ін.).
Щодо жанрів інструментальної музики, то варто зазначити, що цей пласт творчості композиторів Буковини широко представлений творами для різних музичних інструментів – фортепіано, народних та духових. Цікаво, що інструментальна музика Буковини має свою цікаву історію. У витоків професійного (класичного) інструментального музикування в ІІ половині ХІХ – на початку ХХ ст. стояли митці зі світовим ім'ям: К.Мікулі, Є.Мандичевський, А.Гржімалі, пізніше – Б.Крижанівський. Із композиторів другої половини ХХ – початку ХІХ ст., які писали і пишуть твори для різних музичних інструментів варто відзначити таких як Я.Келерман, Б.Бібіков, С.Куксанов (твори для баяну та акордеону), Ю.Гіна (твори для скрипки, ансамблів скрипалів та камерного оркестру), Й.Ельгісер (твори для фортепіано), Л.Затуловський, О.Чмут (твори для оркестру, камерні ансамблі). Проте, зустрічаються випадки, коли композитори, в творчості яких переважають інші жанри (наприклад, вокальний або хоровий) пишуть інструментальні твори. Яскравими прикладами є "Експромт" для фортепіано А.Кушніренка, фортепіанні та оркестрові твори В.Івасюка (Варіації на тему української народної пісні "Суха верба", "Сюїта-варіації на тему українських пісень", "Поліфонічна сюїта", "Мелодія").

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. 60 років Чернівецькій обласній філармонії. Буклет. – Чернівці, 2000.
2. Абдуллин Э.Б. Содержание и организация методологической подготовки учителя музыки в системе высшего педагогического образования: Автореф. дис. … д-ра пед. наук: 13.00.02, 13.00.01. – М., 1991. – 38 с.
3. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 560 с.
4. Амонашвили Ш.А. Гуманно-личностный подход к детям. — М.: Ин-т практ. психологии, 1998. — 539 с.
5. Андрющенко В.П. Педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів до музично-естетичної діяльності: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Південноукраїнський держ. педагогічний ун-т ім. К.Д.Ушинського. — Одеса., 2000. — 20с.
6. Апраксина О.А. Методика музыкального воспитания в школе: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1983. – 224с.
7. Арчажникова Л.Г. Профессия – учитель музыки: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1984. – 111 с.
8. Асафьев Б.В. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании. Изд. 2-е. – Л.: Музыка, 1973. – 144с.
9. Бобакова І.П. Самостійна робота як фактор удосконалення процесу підготовки майбутнього вчителя музики: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Київський ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 1998. — 19с.
10. Богайчук М.А. Література і мистецтво Буковини в іменах: Словник-довідник. – Чернівці: «Букрек», 2005. – 312с.
11. Букач М.М. Формування педагогічної культури вчителя музики у процесі професійної підготовки (на матеріалі спеціальних практик): Автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 1999. — 32с.
12. Буковина. Визначні постаті: 1774-1918 (Бібліографічний довідник) / Автор-упор. О.М.Павлюк. – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – 252с.
13. Буковина. Загальне краєзнавство / Переклад з нім. Ф.С.Андрійця, А.Т.Квасецького. – Чернівці: Зелена Буковина, 2004. – 488с.
14. Гамкало І.  Там процвітає й до нас долинає // Культура і життя. – К. 1992. – 24 жовтня
15. Гнєдаш Р. Очищення музикою (концерт духовної музики у виконанні Буков. ансамблю) // Буковинське віче. – 1994. – 15 червня
16. Головащенко М. Квітка Буковини (концерт Буков. ансамблю в м.Києві)// Культура і життя. – К., 1976. – 21 жовтня
17. Демочко К. «Мистецька Буковина» К., «Мистецтво», 1968.
18. Демочко К. Музична Буковина: Сторінки історії. – К. Муз. Україна, 1990. – 136с.
19. Дерда І.М. Невмируща моя Україна: Солоспіви на вірші В.Васкана / Із авторської серії «Буковинська китиця». – Чернівці: Прут, 2003. – 56с.
20. Державна Національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ ст."). – К., Райдуга, 1993. – 18 с.
21. Елканов С.Б. Профессиональное самовоспитание учителя. – М.: Просвещение, 1986. – 143 с.
22. Закон України "Про освіту" (з внесеними змінами і доповненнями). //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1996 - №6. – С.3-12.
23. Залуцький О. Кантата для матері (про концертне виконання камерним оркестром і хором Кантати-реквієму А.Вівальді “Gloria” під кер. В.Кострижа). // Буковина. – 2006. – 22 жовтня
24. Залуцький О. Мистецькі шедеври Буковини // Буковинське віче. – 2007.- 20 червня
25. Залуцький О.В. Кароль Мікулі: життя і творчість. Науковий вісник Чернівецького університету. Вип.. 345. Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2007. С.61-69.
26. Заслужений академічний Буковинській ансамбль пісні і танцю України. Буклет. Чернівці – 2006.
27. Кабалевский Д.Б. Воспитание ума и сердца: Книга для учителя. – М: Просвещение, 1984. – 159 с.
28. Камерний хор Чернівецької обл. філармонії. Буклет. Чернівці: Місто. – 2003.
29. Кароль Мікулі. Музичне краєзнавство. Хрестоматія. Вип..5 Навч. посібник до курсу «Музичне краєзнавство» / Укл. О.В.Залуцький. – Чернівці: Рута, 2007. – 132с.
30. Китайгородська В. Мистецьке небо Андрія Кушніренка // Буковинське віче. – 2001. – 26 жовтня.
31. Композитори Буковини: Довідник-посібник / Укл.: А.В.Плішка. Чернівці: Рута, 2006. – 68с.
32. Краснодемський В. Мелодії наспівані карпатскими потоками (звітний концерт Буков. ансамблю в палаці Україна) / Голос України. – К., 1998 4 квітня
33. Кузик Я. Повернений із забуття // Буковинське віче. – 1995. – 11 жовтня
34. Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности. – Л., 1970. – 151 с.
35. Кушніренко А.М. «Розвиток української музичної культури на Буковині другої половини XIX – початку XX століття» / Матеріали наукових доповідей на V конгресі україністів (Чернівці, 26-29 серпня 2002р.) «Рута». Чернівці, 2004. С.213-220.
36. Кушніренко А.М. «Сидір Воробкевич і сучасність».–Мистецтвознавство України: 3б. наук. праць. К: Кий, 2001. – Вип.2. С.113–117.
37. Кушніренко О.А. Державний заслужений Буковинський ансамбль пісні і танцю УРСР (дипломна робота випускниці Львівської консерваторії ім. М.Лисенка , № 44), 1984 (рукопис)
38. Лауреати літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича (2001-2005рр.). Вип. 2: / Автори укладачі: О.О.Гаврилюк, Ю.Б.Боганюк. – Чернівці: Рута, 2006. – 80с.
39. Лисенко Л.В. Педагогічні умови забезпечення професійно орієнтованої виховної роботи в студентській групі. – Автореф. дис. … канд. пед. наук 13.00.01. - Харків, 1998. – 18 с.
40. Масол Л.М. Виховний потенціал мистецтва - джерело освітніх інновацій // Мистецтво та освіта. - 2001. - №1. – С. 24-35.
41. Матонис В.М. Музыкально-эстетическое воспитание личности. – Л.: Музыка, 1988. – 88 с.
42. Мафтуляк М. Допоки музика звучить. Нотне видання. - Київ: Арфа, 1996. – 80с.
43. Мистецькі обрії Андрія Кушніренка. Музичне краєзнавство Буковини: Хрестоматія. Вип..2. / Укл.: О.В.Залуцький. – Чернівці: Рута, 2003. – 112с.
44. Митці України: Енциклопедичний довідник. Упоряд. Лабінський М.Г., Мурза В.С. За ред. Кудрицького А.В. – К.: УЕ, 1992. – 848с.
45. Музична просвіта. Буклет (до 50-річчя від дня створення). Чернівці, 2003.
46. Музичне краєзнавство Буковини: Навчальний посібник / Укл.: О.В.Залуцький. – Чернівці, 2003. – 88с.
47. Музичне краєзнавство Буковини: Хрестоматія. Навч. посібник до курсу «Музичне краєзнавство». Вип.3. / Укл.: О.В.Залуцький. Переклад з німецької: Чебан Г.І. – Чернівці: Рута, 2004. – 79с.
48. Музичне краєзнавство Буковини: Хрестоматія. Навч. посібник до курсу «Музичне краєзнавство». Вип.4. / Укл.: О.В.Залуцький. Переклад з німецької: Чебан Г.І. – Чернівці: Рута, 2005. – 80с.
49. Назаров А.Ф. Формирование основ педагогической импровизации в процессе профессиональной подготовки учителей музыки. – Дис. … канд. пед. наук: 13.00.02. – М., 1984. – 189 с.
50. Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті // Дошкільне виховання. – 2002. - №7. – С.4-9.
51. Никоненко П.М., Юрійчук М.І. Сидір Воробкевич: Життя і творчість. – Чернівці: Рута, 2003. – 208с.
52. Новицький М. Забрость: Вокальні твори. – Київ: Арфа, 1994. – 72с.
53. Орлов В.Ф. Професійне становлення майбутніх вчителів мистецьких дисциплін: теорія і технологія. – К.: Наукова думка, 2003. – 262 с.
54. Падалка Г.М. Учитель, музика, діти. – К.: Музична Україна, 1982. – 144 с.
55. Перші збори композиторів Буковини. // Рад. Буковина. – 1945. – 24 березня
56. Писаночко-голубочко // Упор. Савчук О.В., Кавацюк І.М. -  Чернівці: Рута, 2007, - 124с.
57. Пісенний килим Василя Михайлюка. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 68с.
58. Поташник М.М. Педагогическое творчество: проблемы развития и опыт: Пособие для учителя. — Киев: Рад. шк., 1988. — 189 с.
59. Правдюк О. Майстерність буковинців // Музика. – К., 1989, № 1. – січень, лютий
60. Ражников В.Г. Резервы музыкальной педагогики. – М.: Знание, 1980. – 96 с.
61. Развитие творческой активности студентов вузов культуры и искусств: Межвуз. сб. науч.тр. – М., 1984. – 147 с.
62. Рогов Е.И. Учитель как объект психологического исследования. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 496 с.
63. Родоспів (Українські народні пісні записані на Буковині) / Упор. В.К.Фокшук, К.: 1991.53с.
64. Ростовський О.Я. Методика викладання музики в основній школі: Навч.-метод. посібник. – Тернопіль: Навч. Книга. – Богдан, 2000. – 272с.
65. Ростовський О.Я. Методика викладання музики в початковій школі: Навчально-методичний посібник. - 2-е вид. - Тернопіль: Навчальна книга. - Богдан, 2000 - 272 с
66. Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання. – К.: ІЗМН, 1997. – 248 с.
67. Рудницька О.П. Основні суперечності філософії мистецької освіти // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 1998. – № 5. – С.54-63.
68. Рудницька О.П. Формування музичного сприйняття в системі розвитку педагогічної культури майбутнього вчителя: Дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Український педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 1994. — 431 с.
69. Сегеда Н.А. Підготовка майбутнього вчителя музики до професійної самореалізації: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К., 2002. — 20 с.
70. Селезінка В. Це був великий трудівник (до 100-річчя від дня народження Б.Крижанівського) // Буковинське віче 1994. – 22 жовтня
71. Скиба Ю. Західна Європа аплодує чернівецькому піаністу // Чернівці 2002. – 4 жовтня
72. Сластенин В.А., Исаев И.Ф., Мищенко А.И., Шиянов Е.Н. Педагогика: Учеб. пособие для студ. пед. учеб. заведений. — М.: Школа-Пресс, 1997. – 380 с.
73. Советский энциклопедический словарь. – М.: Сов.энциклопедия, 1984. – 1600 с.
74. Українські церковні піснеспіви: Редактор-укладач А.Плішка. – Чернівці: «Рута», 2007. – 172с.
75. Фокшук В. Над Дністром голубим. Вок. хор. Твори. К.: «Арда» - 1994.
76. Чернівецьке училище мистецтв ім. Сидора Воробкевича (до 60 р. утворення) Буклет / Упоряд. Шкурган Т.М. і кол. – Чернівці, 2000
77. Щолокова О.П. Система професійної підготовки студентів педагогічних вузів до художньо-естетичної освіти школярів: Дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.01; 13.00.04 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1996. — 394 с.
78. Яковенко Л.П. Формування художнього мислення студентів педагогічного факультету засобами музики: Автореф. дис... канд. пед. наук: