ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ НАПРЯМ
НАВЧАЛЬНО ВИХОВНОГО  ПРОЦЕСУ  У ПОЗАШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Політика у сфері етнокультурного виховання є одним із основних напрямів діяльності держави, що набуває особливо важливого значення в контексті становлення громадянського суспільства, процесів глобалізації, визначення Україною курсу на європейську інтеграцію.
Вихід нашої країни на світовий інформаційно-культурний простір об‘єктивно спонукає до переймання духовних цінностей Заходу.
Останніми роками в українському суспільстві зросло прагнення до вивчення національних духовно-матеріальних цінностей.
Досягнути мети становлення духовного потенціалу вихованця можна лише шляхом занурення його у світ культури власного етносу та у світ кращих зразків світової культури. Етнокультурне виховання відбувається через засвоєння особистістю культурних цінностей.
Під етнокультурним вихованням ми розуміємо цілеспрямований навчально-виховний процес, орієнтований на збереження та відродження національних і культурно-історичних особливостей конкретного регіону, країни; формування художньо- творчих здібностей дітей та інтересу до творчої діяльності, ціннісного ставлення до національної культури та історії, мотивацію на самостійне заповнення знань.

Для людини має значення спільна культура багатьох століть, поколінь, рас, національностей, етнічних груп, класів, станів. Саме національна культура, як поєднання культури титульного етносу з культурами національних меншин, у першу чергу визначає унікальний образ будь-якої країни та її народу в багатоманітній мозаїці людської цивілізації. Етнокультура базується на світогляді та системі цінностей, тобто духовно-моральному фундаменті, на якому виростає особистість з унікальними властивостями душі та непорушною національною ідентичністю.
Нерозривна лінія збереження й передачі традицій з покоління у покоління спостерігається саме в етнічній культурі. Це свідчить про те, що етнічна культура – успадкований від предків комплекс господарського і соціального життя, матеріальної та духовної культури, які визначають стиль життя, виконують етноідентифікуючу роль, дають можливість виділити й протиставити себе іншим етносам.
Зазначимо, що етнокультура виявляється в усіх галузях життя етносу: у мові, вихованні дітей, одязі, будівництві житла, облаштуванні робочого місця, домашньому господарстві, фольклорі тощо.
Вже у перші роки життя дитини закладаються основи таких відчуттів і якостей характеру, які пов'язують її зі своїм історичним корінням, національним іменем та походженням і впливають на формування пам'яті родоводу, любові до своїх батьків, отчого дому, народу тощо.
У цьому і виявляється сутність етнокультурного виховання: пізнавши себе – пізнаєш іншого; не збагнувши себе – не збагнеш іншого; вивчаючи животоки буття свого роду-народу – ти пізнаєш закутки власної душі; не знаючи глибин культури, представником якої ти є, годі сподіватися на те, що пізнаєш і зрозумієш носія іншої культури
Такі українські вчені, як В. Заслуженюк, В. Присакар, Г. Філіпчук та інші, етнокультуру відносять до пріоритетів, які допоможуть згуртувати усіх людей різних національностей, що населяють єдину країну, і виховати освічене, толерантне, компетентне у цій галузі покоління.
Педагогічні позиції формування підростаючої особистості оптимально реалізуються тоді, коли вихованці зростають і розвиваються, засвоюючи духовні надбання народу;
Етнокультурне виховання ми розглядаємо в сукупності основних принципів: історико-культурна спрямованість виховання та освіти, що передбачає організацію навчально-виховного процесу на основі історії та культури народів, що проживають в даному регіоні, країні;
Зауважимо, що етнокультурне виховання здатне не тільки враховувати інтереси національних культур та регіональних культурних традицій, але також і потреби особистості в національно – культурній самоідентифікації.
Тому на сучасному етапі етнокультурне виховання розглядається нами як спосіб повернення втрачених духовних цінностей, морально – естетичних норм поведінки, міжлюдських відносин, укладу сімейного і побутового життя. На наш погляд, саме етнокультурне виховання може допомогти учням оволодіти культурою свого народу (культурою споживання, культурою спілкування, культурою знання, культурою праці), дозволяє організувати художньо-творчі заняття, орієнтуючись на національну своєрідність регіону.
Відтворення культури, духовності починається з поглибленого вивчення її стародавніх традиційних і кращих сучасних надбань.
 Національна культура, національна символіка та народне мистецтво, яке належить до багатоетнічної загальнолюдської культури є органічними складовими цілісної системи української етнопедагогіки.
Народне мистецтво є невичерпним джерелом для виховання підростаючого покоління.
Одним із ефективних засобів етнокультурного виховання, яке сприяє всебічному розвиткові особистості дитини, є діяльність позашкільних навчальних закладів по залученню їх до занять різними видами мистецтва що ґрунтується на вивченні, засвоєнні і трансляції української народної культури як суспільно-історичного явища, в якому відбився світогляд, морально-етичні і естетичні цінності українського народу.
Для етнокультурного виховання дітей важливе значення має правильна організація навчально-виховної роботи.
Навчально-виховний процес у гуртках відбувається згідно з навчальними програмами, в які педагогом вносяться зміни у відбір тем, порядок їх вивчення, розподіл годин тощо. Право на зміни у тематичному плануванні та кількості годин передбачені в структурі кожної програми.
Програма – показник професійної майстерності педагога. Чим вище професійний рівень, тим більш якісною і багатоплановою повинна бути програма.
Одна з найважливіших проблем – невміння педагогом правильно визначити цілі етнокультурного виховання дітей.
При визначенні місця і ролі етнокультурного виховання в організації навчально-виховного процесу позашкільних навчальних закладах ми розглядаємо його засіб задоволення потреб батьків і дітей в заняттях художньою творчістю на національній основі, розвиток творчих здібностей, підвищення навчальної мотивації і як спосіб протиставлення негативним явищам в суспільній свідомості.
Етнокультурне виховання має можливість протиставити виховний потенціал національної культури захопленню комп'ютерними іграми, розповсюдженню в дитячому середовищі які стають певною цінністю сучасної масової культури, перетворюючись у атрибут життя.
Тому останнім часом зріс інтерес з боку батьківської громадськості у вихованні дітей на основі національної культури, національних традицій та історії тому, що зміст етнокультурного виховання в своїй основі має національну складову, засновану на пріоритеті загальнолюдських цінностей, що базуються на цінностях традиційної культури і народної педагогіки (збереження сімейних традицій, повага до старших).
Ми прийшли до висновку, що особливості етнокультурного виховання в позашкільних навчальних закладах полягають: у необхідності вивчення культурно-історичних особливостей регіону; різновіковому складі дитячих колективів; поєднанні масових, індивідуальних і групових форм роботи, творчій співпраці і взаємодії дітей, батьків і педагогів.
 Ці особливості етнокультурного виховання в позашкільних навчальних закладах дозволяють збільшити число виховних факторів, дають можливість дітям проявити себе і задовольнити освітні потреби в різних видах творчої діяльності.